понеділок, 30 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ

Під мармуром (рине правічна печаль часоплину,
спасенна поезія: в темну непам’ять не йтиму);
століття у плині, і я за століттями плину;
видіння: покинув могилу і млу невситиму.

Дороги покручені цáрину вкрили безкраю,
розірвані прóливня струни стогнали довкола,
я слухав, я зрів, я вертався до рідного краю,
і плакали й нáзирці йшли серафими спроквола.

І плакали: «Онде! Погляньмо! Це так, достеменно!
Ти був наче майво у пáвітрі маю в долині.
Ти був наче Кесар – у лаврах чоло і рамено,
пророче пломіння появи палає донині.

Тобі заповідано ласку духмяного тіла,
була заповідана Грузії доля вдовина,
шалена і спрагла душа без вина сиротіла,
ти келих по келиху пив заповідані вина.

Лелійного трунку трутизна у кожній краплині;
чи синіми кіньми голублення злинуло й лине...
Тебе полонили хвилини твої темноплинні,
ти Вáйлдова квітка, що впала на поле полинне.

Довкола твоєї могили туманне й раптове,
то липи неначе кентаври, то мла на стремéно,
з туману постануть поезії сестри й братове,
прокажуть печально і тихо: то він, достеменно!»

1916

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
_________
Вáйлдова квітка – йдеться про Оскара Вайлда (Уайльда) (1854–1900), ірландського англомовного поета, прозаїка, драматурга, есеїста.
Примітка перекладача.

середа, 25 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Відає вулицю, йде всамотіло...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Відає вулицю, йде всамотіло,
злива і вітер багатоверстóві.
Знагла забуло Всевишнього тіло,
стало незнане Христу і хрестові.

Тіло відчуло жароту безкраю,
скинув шапчину і крапельки витер.
Наче голублення плинного раю –
хмари холодні, зволожений вітер.

Сонно чужіла юга виднокола,
тіні чужіли при кожному домі.
Мчали зникомі коляски довкола,
наче у сниві краї невідомі.

Звідки й куди... На незнаному мості
цю тяготу заповідано решті.
Він відчуває наближення млості,
і супокою, й покори нарешті.

1914

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

неділя, 22 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Сніжна Мадонна віддалено плине...» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Сніжна Мадонна віддалено плине,
тло соловїного цвіту полинне.
Ласка розп’яття до світла малого,
плине душа і леліє волого.
Наша вечеря донині таїнна,
ночі похилені, світла пір’їна,
мрія торкнулася полум’я злого
там, де воно розляглося розлого.
Звільна зотліло голублення днини...
Тіло, і кров, і криваві ряднини,
в непізнавáнній молитві земного
тло неземне, голубіні премного.
Плине з віддалини ждана година,
зірка сповідана, зірка єдина
знагла сяйне з-поза світу німого.
Демоне мій, осіянна знемого!

1922

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

 

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «ЕЛЕГІЯ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

ЕЛЕГІЯ

Біле довкола, сніги за снігами,
біле на білому до виднокола,
лине повільно дитинне і юне,
білі казки понад біле довкола.
Казка нечутною тінню вгорнула,
згасло довкола зникоме й химерне...
Непізнавáнне чуття не воскресло,  
згасле ніколи до світла не верне.
Йтиму в холодну віддалину звільна,
біле довкола до холоду згоже...
Плине довкола холодна пустеля,
тиша довкола, вселагідний Боже!
Це новорічне мовчання пустелі,
це новорічні світи на причалі.
Біле на білому до виднокола...
Білі сніги... білосніжні печалі...

1914, листопад

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

середа, 18 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «AVE MARIA». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

AVE MARIA

Зблиски святої свічі тріпотливі,
тане свіча в надвечірньому тливі.
Дух нездоланний! Тобі, сяйнолиця,
ладан духмяний, леління цнотливі.
Легітна ласка. Молити й молиться,
в передчуванні наближення знову
лине до Тебе душа безборонна
і пізнає незбагненну онову
там, де Твоя осіянна корона.
В темряві ждати: світання прозорі,
сонячне твориво, трави кармінні...
Не помічати: примісячні зорі –
тиха дітвóра на чорнім камінні.
Знати: святі коло Тебе сутінні,
тло невпізнанне пізнати несила, –
подуви, подих ласкавої тіні
лагідна тиша довкола носила.
Очі – сяйлива глибінь фіалкóва,
світла душа – білина лебедина.
Що проти Тебе залізна окова,
що проти Тебе натхненна людина!
Ти поміж люду розквітла в суцвітті,
віддана людові, світові рада,
ждали Тебе в пожаданому світі
люта облуда й нелюдяна зрада.
Зáсвіти вкрили дорогу велику,
Ти відійшла, тільки тінь коло мене,
і полотно, і осяяння лику,
і всеплекання Твоє нестеменне.
В ньому достоту подолана втома,
в ньому голублено душі нетлінні,
в ньому краса і окраса питома, –
все, що лунає в молитві й молінні.
Зблиски святої свічі тріпотливі,
тане свіча в надвечірньому тливі...
Матінко Божа! Молити й молиться,
ладан духмяний, леління цнотливі.

1912

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн


неділя, 15 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Вітровій, вітровій, вітровій…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * * 

Вітровій, вітровій, вітровій
Крутить вихором листя руде,
гне дерева у млі вировій...
Де ти, млою віддалена, де?
За дощами безмежні сніги,  
за снігами безмежними ти.
Вже ніколи не стане снаги
за снігами тебе віднайти.
Рине мла в далині вировій.
Вітровій, вітровій, вітровій...

1924

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

середа, 11 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «ОСТАННІЙ ПОТЯГ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

ОСТАННІЙ ПОТЯГ

Потяг – неначе судьби колісниця,
потяг рушає, не можна спиниться.
Зникне моя незриданна розрада,
згасне моя незриданна зірниця.

Вже починається наше розстання, –
має наймення хвилина остання.
Потяг ніколи мені не спочує.
Колесо... колесо... безперестання...

Наші прощальні хвилини розмиті,
потяг чекає останньої миті,
вже починається наше розстання,
потяг чекає останньої миті.

Колесо... колесо... вільгі повіки...
потяг рушає... прощання навіки...
не доторкнутися, не наздогнати...
потяг рушає... навіки, навіки!

Нині мені в безгомінні кричати,
нині мені безнадію клечати, –
дáно поету мистецтво розстання.
Стала судьба коло мене на чати.

1937

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

_____________
Вірш присвячено дружині поета: Ольга Окуджава (рідна тітка Булата Окуджави) 1937 року була заарештована й за чотири роки розстріляна.
Примітка перекладача.

понеділок, 9 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Неба сягнув і завмер коло саду…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Неба сягнув і завмер коло саду
пам’ятник: череп лежить на долоні,
несосвітенні світання позаду,
власний полон у смиренному лоні.

З ним у тепліні троянда рідниться,
тиха пелюстка лягла на рамена,
в довготриванні розтала різниця –
квітка оманлива чи нестеменна.

Слово його – з-поза меж часоплину,
він демонічний, щоднини, щороку
люто сповідує хлань тихоплинну,
безмір дарує безумство пророку.

Зникне туман, палахтітиме ватра,
вранішня темрява стане тремкою, –
наче раптово полишено шатра –
збурене юрмище рине рікою.

Він споглядає: довкола ясниться,
юрмище йде і зникає поволі,
там, де простягнута віща десниця,
тінь ратоборця і генія волі.

(Між 1932 і 1940)

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

пʼятниця, 6 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Зникли години твої сутінкові…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Зникли години твої сутінкові,
перепливли в далину хуртовинну, –
онде вінок – увінчати вінкові
нехитромудру твою домовину.

Ти віддаляєшся... начебто в болі
косиш косою в години погодні.
Ти не відходиш у засвіти голі,
ти народився у світі сьогодні.

Ти віддаляєшся... плекано тихо
кожну земну і небесну істоту.
Саме сьогодні не звідане лихо,
саме сьогодні щасливий достоту.

Ти віддаляєшся... путь невідому
ти сповідатимеш, тане у днині
лагідне світло прийдешнього дому,
лагідний прихисток буде однині.

Ти віддаляєшся... в кожній краплині
доля осяяла стежі простерті.
Це нескінченні просторища плинні,
це нескінченне буття у безсмерті!

1959

(Останній, передсмертний вірш Ґалактіона Табідзе)

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн

понеділок, 2 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «СНІГ». З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

СНІГ

Звільна сніг фіолетовий лине –
цнота лагідно лине додолу:
схолодніле, зволожене, плинне
сповідає віддалину голу.
Дорогá! Запорошено душу,
днину згублену, зниклу, розмиту!
Я блукати пустелею мушу,
наче в синіх полях оксамиту.
День по дневі – січневі братове,
білоцвіти в січневій родині.
Ваші руки – злітання раптове:
білосніжні, ясні, лебедині.
Дорогá! Споглядаю... Спогляну
осіянно зникому хустину,
ваші руки – ясну порцеляну,
що пізнала знемогу пустинну.
Лине сніг фіолетовий, лине
безупинне вертання печалі:
фіолетове тливо поглине
пелюсткову печаль на причалі.
Снігопад! Благовісної днини
звільна линуть потомлені снива.
Омину крижані порожнини,
не торкну вітровійного жнива!
Є дорóга, є гра супокою,
тихий голос, хода в самотині...
Я люблю вас віддавна такою,
як засніжені гони пустинні.
В білоплині вільготно велося,
білі дні – білосніжні кристали,
де розвіяне ваше волосся,
що до нього листочки пристали.
Як бездомний до зниклого дому
в заметілі віддавна й донині,
йду до вас, далину невідому
в білині заповідано днині.
Снігопад! Благовісної днини
звільна линуть потомлені снива.
Омину крижані порожнини,
не торкну вітровійного жнива!

1916


© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн