Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)
СНІГ
Звільна сніг фіолетовий лине –
цнота лагідно лине додолу:
схолодніле, зволожене, плинне
сповідає віддалину голу.
Дорогá! Запорошено душу,
днину згублену, зниклу, розмиту!
Я блукати пустелею мушу,
наче в синіх полях оксамиту.
День по дневі – січневі братове,
білоцвіти в січневій родині.
Ваші руки – злітання раптове:
білосніжні, ясні, лебедині.
Дорогá! Споглядаю... Спогляну
осіянно зникому хустину,
ваші руки – ясну порцеляну,
що пізнала знемогу пустинну.
Лине сніг фіолетовий, лине
безупинне вертання печалі:
фіолетове тливо поглине
пелюсткову печаль на причалі.
Снігопад! Благовісної днини
звільна линуть потомлені снива.
Омину крижані порожнини,
не торкну вітровійного жнива!
Є дорóга, є гра супокою,
тихий голос, хода в самотині...
Я люблю вас віддавна такою,
як засніжені гони пустинні.
В білоплині вільготно велося,
білі дні – білосніжні кристали,
де розвіяне ваше волосся,
що до нього листочки пристали.
Як бездомний до зниклого дому
в заметілі віддавна й донині,
йду до вас, далину невідому
в білині заповідано днині.
Снігопад! Благовісної днини
звільна линуть потомлені снива.
Омину крижані порожнини,
не торкну вітровійного жнива!
1916
© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
