неділя, 18 жовтня 2009 р.

Сен-Поль Ру. «СОЛО НА ТРОМБОНІ». З французької переклав Микола Лукáш.


Сен-Поль Ру
Saint-Pol Roux (1861-1940)

СОЛО НА ТРОМБОНІ

З французької переклав Микола Лукáш.

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!

Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

Латинський Квартал, 1897. 

«ЗОЛОТИЙ ЄРУСАЛИМ» у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА.


ЗОЛОТИЙ ЄРУСАЛИМ

Виконання оригіналу мовою іврит
(ізраїльська співачка Офра Хаза)



Наомі Шемер

ЗОЛОТИЙ ЄРУСАЛИМ
(Текст пісні)

З івриту переклав
Мойсей Фішбейн

Повітря гір – вино духмяне,
Таке п’янке вино
Там, де глицевий вітер тане,
О, дзвінна далино.

О, сниво в дереві й камінні –
Занурене у сни,
Завмерло Місто в самотині,
Схилилось до Стіни.

Приспів:

Єрусалиме золотий,
Моя любове осяйна,
Либонь, я звук твоєї арфи,
Її струна. (Двічі).

Вже ані сліду до майдана,
Криниці без води,
І вже Храмина богодана
Забула всі сліди.

І у печерах вітер з горя
Застогне де-не-де,
І Єрихонський шлях до моря
Нікого не веде.

Приспів.

Тебе я славитиму нині
І простягну вінець,
Твій син молодший без гордині,
Останній твій співець.

Твоє ім’я неопалиме
Пече мені вуста.
«... забуду я, Єрусалиме...».
Любове золота!

Приспів.

Ми до криниць і до майдана
Вернулись не дарма:
Там, де Храмина богодана,
Уже сурмить сурма.

Все променисте, все прозоре
В печерах і в полях,
І перед нами наше море
І Єрихонський шлях.

Єрусалиме золотий,
Моя любове осяйна,
Либонь, я звук твоєї арфи,
Її струна. (Двічі).

***********************************
Текст оригіналу

אוויר הרים צלול כיין וריח אורנים
נישא ברוח הערבים עם קול פעמונים
ובתרדמת אילן ואבן שבויה בחלומה
העיר אשר בדד יושבת ובליבה חומה

ירושלים של זהב ושל נחושת ושל אור
הלו לכול שיריך אני כינור
ירושלים של זהב ושל נחושת ושל אור
הלו לכול שיריך אני כינור

איכה יבשו בורות המים כיכר העיר ריקה
ואין פוקד את הר הבית בעיר העתיקה
ובמערות אשר בסלע מיללות רוחות
ואין יורד אל ים המלח בדרך יריחו

אך בבואי היום לשיר לך ולך לקשור כת
קטונתי מיצעיר בניך ומאחרון המשוררים
כי שמך צורב את־השפתים כנשיקת שרף
אם אשכחך ירושלים אשר כולה זה

חזרנו אל בורות המים לשוק ולכיכר
שופר קורא בהר־הבית בעיר העתיקה
ובמערות אשר בסלע אלפי שמשות זורחות
נשוב נרד אל ים המלח בדרך יריחו

Карл Краус. «ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ».


Карл Краус
(1874 — 1936)

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Масла – катма, за городину – ціла платня,
гопля – зникла картопля, і так щодня,
облизня ловиш, а звик до смажені,
ціни – скажені,
світло погасло, зникає пальне –
маєш його, коли хто спекульне.
Коли ж йому кришка – у січні, у серпні? –
запаси терпіння у нас невичерпні,
тільки накривсь тютюновий запас,
та й лихварі узялися за нас,
владне мурмило руки умило –
тільки в мурмила й лишилося мило,
папір – під заставу, й така заковика:
чим зав’язати свого черевика,
наша держава щаслива й цікава,
тільки відгонить не кавою кава,
мотуззя – гниляве, вдавитись не можна,
іржава держава – непереможна.
З гасла дізнався: не згасла звитяга,
рвуся до бою – нема паротяга.
Ні паротяга тобі, ні тягла.
Знову режим надзвичайного стану,
тут я радітиму безперестану,
бо здогадаюся: наша взяла. 

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

________________
Карл Краус — австрійський прозаїк, поет, літературний та мистецький критик, публіцист. Унікальна постать німецькомовного суспільного та культурного життя першої третини ХХ століття.