субота, 31 жовтня 2009 р.

Мойсей ФІШБЕЙН. ДИТИНСТВО


Мойсей ФІШБЕЙН

ДИТИНСТВО

... І друг іще не мрець, і я
Ще не школяр, і ми
Ще тільки чули: Греція –
За вінцями зими,
А там іще Японія,
А там іще Перу,
Ще запряжу я поні, я
Ніколи не помру.

23 – 24 березня 1997 р., Altenerding 

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/28.wma 

Мойсей Фішбейн. «Прозору тінь перéдніч перетну...»


Мойсей Фішбейн

* * *
                         Олесеві Скіпальському

Прозору тінь перéдніч перетну,
Тремке свічадо, необоротнý,
Недоторкáнну лінію пташину,
Спогадуючи Місто на горі:
Двори, дахи, бруківку, димарі,
Осоння, зливу, літепло, шипшину,
Суницею мальовані роки:
Метелики торкалися руки,
Зело слова зволожені відкрило,
Джерела споглядали чужину,
І голос… голос… не наздожену…
Далекий голос… пісня про вітрило…

20 травня 1999 р., Altenerding

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/30.wma 

пʼятниця, 30 жовтня 2009 р.

ТУДОР АРҐЕЗІ в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА


ТУДОР АРҐЕЗІ
TUDOR ARGHEZI  
(21.05.1880 – 14.07.1967)



Тудор Арґезі (1880 – 1967) – румунський поет, прозаїк, публіцист. 1943 року за памфлет "Барон", спрямований проти нацистської Німеччини, був заарештований. Протягом усього життя викривав політичну демагогію, святенництво правлячої олігархії. Новатор-віршувальник, визначив шляхи розвитку новочасної румунської поезії.

ПРОКЛЬОНИ

Повзли втікачі де будяччя, де поле,
Де трави ядучі, де пустки холодні, –
У час, коли місяць, німуючи, коле –
Мов рогами буйвіл – чорнющі безодні.
Я їхні думки пам’ятаю сьогодні:

Хай стануть подвір’я й квітучі долини
Смердючими купами жовтої глини.
І ваші фортеці, і ваші оселі
Нехай захлинуться в болотній пустелі.
Хай висохне море, хай висохнуть ріки,
Хай сонце, мов свічка, погасне навіки.
Хай овид розтане, хай згарище чорне,
Шурхочучи, ваші дороги огорне.
Хай злива покине цей обшир назавше,
Хай вітер сконає, на землю упавши.
Хай черви жвакують, хай дзьобають ґави
Це падло паскудної вашої слави.
У вашій парчі, у шовках, в оксамиті
Нехай пацюки копошаться неситі.
Нехай розжирілі, слизькі, хижороті
Створіння паскудять на вашому злоті.
Нехай павуки свої струни нечутні
Натягнуть на струнах гітари та лютні.
Проте ще до цього всі муки і болі
Нехай вас катують несквапно, поволі
Щоб довго не дохли ви, хижі та хитрі,
Й пеклись у важкому, як оцет, повітрі.
Щоб день шкутильгав, наче барка розсохла,
Щоб кожна година здихала й не дохла,
Щоб кожна хвилина, мов хвиля, що суші
Запрагла, крізь ваші котилася душі
Й, безмірна, несла вам безмірне страждання.
Хай мукою стане для вас ремиґання.
Гаряча від спраги, хай пелька захланна
Шукає плювка, щоб напитись доп’яна.
Нехай ваш язик – розмачулені шмати –
Намацує світло й не може спіймати,
І перш, ніж назад повернутись до рота,
Хай лиже калюжі, де кров і блювота.
А той виноград, що достиг на спекоті,
Нехай розповзеться вам гноєм у роті.
Хай звалиться небо, хай буря у полі
Шмагає вам спини і голови голі,
Хай вітер швиргає у вас кремінцями,
Хай вихор повсюди женеться за вами.
Коли ви заснете – мерзенні гадюки
Нехай вам обплутають ноги та руки.

Намащений трупе, лиснючий від лою,
Хай сморід повсюди повзе за тобою,
Хай спухне хребет, щоб ходити несила,
Щоб тіло на ношах родина носила.
Нехай до чола приростуть тобі п’яти,
Щоб ти не спромігся ні йти, ні стояти.
Хай кісточка кожна дере тобі шкіру,
Хай серце жене тільки пасоку сіру.
Хай зникне назавше одне твоє око,
А друге, розплющене дико й широко,
Жахне й блискотливе, мов сонячне гало,
Щоб тільки й робило, що світу моргало,
Від люті щоб дихати зовсім не міг ти,
Щоб марив про гору, а мав лише крихти.
Щоб ти онімів, коли звалиться лихо,
Щоб крики твої поверталися тихо.

Коли засинаєш, тендітна тварюко,
У скроні колода нехай тобі грюка.
Розворсана, хай кровоточить печінка.
Хай виє у вусі невпинно і дзвінко.
Нехай тобі в пащі потріскають ікла,
Щоб паща до болю звикала й не звикла,
Щоб пелька твоя нестерпуче смерділа,
Труно, де багнюка гниє перецвіла.
Нехай тобі в лютому, в березні, в серпні
Живіт роз’їдають нариви нестерпні,
Нехай тебе в травні, у липні, у грудні
Гноянки катують, брудні та паскудні.
Нехай тобі, гадино хтива і дика,
Зотліє волосся і висохне пика,
Хай спина згорбатіє болячкувата,
Хай пеклом обернуться будні та свята.
Хай одіж тобі розповзеться на тілі,
Де виразки та пухирі струпішілі.
Хай голови мертві, безносі, потворні
Скрегочуть, ошкіривши щелепи чорні,
Летять за тобою, женуть без упину, –
За страти, за кривди, за кров безневинну...

1931

© З румунської переклав Мойсей Фішбейн.

четвер, 29 жовтня 2009 р.

Мойсей Фішбейн. «… ще теплого Великодня пора...»


Мойсей Фішбейн

* * *

… ще теплого Вели́кодня пора.
Він визира її з-поза Йордану,
убивану, невбиту, незриданну,
що світиться Йому з-поза Дніпра,

за проливнями землю визира,
заклечану, зеленену, пожадану:
„Я йду до тебе, Я тобі постану
торканням голубиного пера”.

І світиться у темряві століть
Його сльоза, незаймана й нетлінна.
І у долоні пломеніє віть,

над безміром кривавиться калина,
оце ж бо Він: упавши на коліна,
коло Дніпра навколішки стоїть.

21 січня 1996 р., Altenerding


Нобелівська промова Ш. Й. АҐНОНА в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА



ШМУЕЛЬ ЙОСЕФ АҐНОН
(8.08.1887 17.02.1970)
 Лауреат Нобелівської премії з літератури.
Народився в галицькому Бучачі.
Похований на Оливовій (Єлеонській) горі в Єрусалимі.
 
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
ДО ПУБЛІКАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ
НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРОМОВИ
ШМУЕЛЯ ЙОСЕФА АҐНОНА 
            
В єврейській традиції є поняття «аґуна»: покинута та «повязана» жінка, що її чоловік або невідь-де загинув, або зник, або пішов від неї та не розлучився по-людськи. Суворий рабиністичний закон забороняє їй шлюб. Аґуна – заручниця, «вільна невільниця», вона може покохати, але справдити свого кохання не може.  Шмуель Йосеф Аґнон (справжнє прізвище – Чачкес, 1888-1970), геніальний ізраїльський письменник двадцятого сторіччя, 1966 року нагороджений Нобелівською премією (разом з єврейсько-німецькою поеткою Неллі Закс), вигадав для свого псевдоніму іменник чоловічого роду «аґнон» (від «аґуна»), що в івриті відсутній. Це дивовижне слово – ключ до Аґнона. Жінка, яка покинула Аґнона, зробивши його своїм вічним заручником, – це Україна і Земля Iзраїлю,  це Галичина і Країна Iзраїлю, це Шехіна (Господня присутність у світі) та Ґеула (Спасіння, обидва поняття жіночого роду), єврейська книга i єврейська мова, зрештою – батьківщина, його рідний галицький Бучач і не менш рідний Єрусалим, адже «місто» єврейською – також жіночого роду. Аґнон – «вільний невільник» цієї жінки. Він мріяв про Єрусалим, прагнув залишити українсько-австрійський Бучач, але вже в 1910-х у Святій Землі зрозумів, що не може залишити свого рідного містечка, з притаманними йому (чи їй?) українцями, поляками та євреями, які повсякчас нагадують йому про свої духовні зв’язки. Аґнон немовби «розлучився» знов і поїхав до Німеччини, де жив з 1913 по 1924 рік, проте Країна Iзраїлю нагадала йому про їхні взаємини й змусила його повернутися до неї і в творчості, і в реальній дійсності. Аґнон повернувся знов, але тільки для того, щоб зрозуміти: його спіткала чергова незустріч з країною, яка обіцяла національне спасіння, але спасіння не дала. Взагалі – що могла дати Країна Iзраїлю людині, яка в своїх австро-модерністських творах, написаних відродженою староєврейською мовою, сумувала за українським містечком? Саме тому Аґнон увійшов у світову літературу як письменник незустрічей. Він любив і збирав книжки, витрачаючи на них остані гроші, – але його приватні зібрання книг і рукописів горіли тричі – в Бучачі, Баден-Гомбурзі, Єрусалимі. Свій роман «Iдо і Ейнам» про таємничі манускрипти він називає в Нобелівській промові книгою «про дарування Тори» – але носії таємничої мови тих манускриптів не можуть знайти спільної мови з тими євреями з Німеччини, хто оселився в Святій Землі; Тору даровано, але не одержано. В романі «Гість на одну ніч» Аґнон-Чачкес немовби вертається до «батьківської оселі» в галицьке містечко, але, як виявляється, зустрічі з минулим не відбувається. В одному з коротких оповідань Аґнон зображує бідного галицького єврея, який у пошуках спасіння втік від східно-європейських злиднів і опинився на покинутому пароплаві в центрі нескінченного океану – віч-на-віч із сліпим та глухим Богом, що не чує його відчайдушної молитви. Навіть до дивовижної зустрічі Аґнона з мовою іврит, яку Аґнон знав як ніхто до нього та ніхто після нього, на його думку, ми ще не готові. Спрага утопії та трагічне усвідомлення неможливості її – саме це робить Аґнона непересічним міфотворцем двадцятого сторіччя.
 
Йоханан Петровський-Штерн,
Гарвардський університет, США
           
ШМУЕЛЬ ЙОСЕФ АҐНОН
НОБЕЛІВСЬКА ПРОМОВА
Переклав Мойсей Фішбейн  
       
Ваша Величносте, Ваші Королівські Високості, Ваші Світлості, члени Шведської Академії, пані й панове!        
    Вчителі й мудреці наші, благословенна їхня пам’ять, казали: не личить людині спізнавати насолоди світу сього без благословення Творцеві. [1] Кожну їжу ївши, кожне питво пивши,  благослови над їжею й питвом на початку й наприкінці. Вчувши пахощі трав і стиглих плодів, благослови Того, хто дав тобі цю насолоду. Те саме із зором: уздрівши навесні сонячний колообіг, уздрівши цвіт на деревах у місяці Нісан, уздрівши прегарні дерева й Божі створіння, благослови Того, хто дав це вздріти. Те саме зі слухом. Одне благословення Тому, хто дав почути добру вістку, спричинене вами, високоповажні панове.        
    А було воно так. Прийшов до мене ваш посланець і сповістив, що Шведська Академія вдостоїла мене Нобелівської премії. І благословив я ймення Його й царство Його, як належить людині, що почула добру вістку, добру для неї й для інших: Благословен Ти, Господи Боже наш, Царю Всесвіту, Благий і Благотворящий. [2] Благий Він – спонукав-бо мудрих мужів цієї високої Академії вдостоїти одного з тих, хто пише Святою мовою, почесної й поважної нагороди. Благотворящий Він – сотворив-бо благо мені: таж обрано саме мене.      
    А тепер, прийшовши сюди, піднесу я ще одне благословення, як належить людині, що вздріла володаря: Благословен Ти, Господи Боже наш, Царю Всесвіту, хто вділив од слави Своєї цареві з плоті й крови. [3] Бувши поміж вас, високодостойні мудреці, благословлю я, як належить, Того, хто вділив створеним із плоті й крови од мудрости Своєї. Сказано в Талмуді (Ґемара, Сангедрін 23:1): благочестиві єрусалимці бенкетували лише з тими, кого знали. Тож оповім вам, хто я – той, що бенкетує з вами. 
    Через історичну катастрофу (зруйнував-бо Тит, володар Римський, Єрусалим, і вигнано народ Ізраїлю з його країни) народився я в одному з міст вигнання. [4] Але повсякчас думав я, буцім народився в Єрусалимі. Вві сні, в нічних снивах бачив я себе зі своїми братами левітами в Храмі – підносимо ми піснеспіви Давида, царя Ізраїлевого. Нічий слух не вчував таких наспівів відтоді, як зруйновано наше місто й люд його пішов у вигнання. Я гадаю, янголи Храму піснеспівів, побоюючись, аби я в яві не заспівав те, що співав у снивах, зітерли з моєї пам’яти нічні наспіви, таж братове мої, сини народу мого, зачувши їх, не змогли б іздолати туги за втраченим благом. Аби змирився я з тим, що не дано співати вустам, навчили янголи віршувати письмово. Я постав із коліна Леві. І я, й батьки мої підносили співи у Храмі. Родинна леґенда каже: від пророка Самуїла рід наш, і його найменням наречено мене. П’ятилітній написав я свої перші вірші. Від туги за батьком. Сталося так: мій батько поїхав кудись у справах, я тужив за ним і склав вірші. Відтоді склав я чимало віршів, та від них не лишилось нічого. Батьківська оселя, де лишив я цілу кімнату рукописів, згоріла за першої війни, й з нею згоріло все, що я там лишив. [5] І молоді майстри, кравці та шевці, що, працювавши, виспівували мої вірші, загинули в першій війні. А хто не загинув у першій війні – дехто похований живцем зі своїми сестрами в ямі, що самі собі вирили за наказом ворога. А більшість згоріла в печах Освєнциму зі своїми сестрами, що своєю вродою прикрашали наше місто й ніжними голосами наспівували мої вірші.       
   Те, що спіткало співців – разом із моїми віршами вони згоріли в огні, – спіткало й мої книги, написані згодом. Геть усі, огорнуті пломенем, вознеслися на небо, коли спалахнула пожежа в моєму домі в Баден-Гомбурзі, а я лежав у лікарні. [6] Поміж книг, що згоріли, й розлогий роман на 60 друкованих аркушів, видавець уже був сповістив, що видаватиме першу його частину.      
    Разом із цим романом – „Спільнота невмирущих” – згоріло все, що я написав відтоді, як покинув я Землю Ізраїлю заради Вигнання, в тім і книга, написана спільно з Мартіном Бубером, [7] а надто 4 тисячі книг івритом, здебільшого батькова спадщина й почасти ті, що купив, заощаджуючи на хлібі. Я сказав: відтоді, як покинув я Землю Ізраїлю. Але ще не згадав, що жив я в Землі Ізраїлю. Оце оповім. 
    Було мені дев’ятнадцять із половиною літ, коли я піднявся на Землю Ізраїлю, щоб плекати її й годуватися працею рук своїх. Такої праці я не знайшов і почав шукати іншого заробітку. Став я секретарем комітету Ховевей-Ціон, відтак секретарем Ради Країни Ізраїлю (що була прообразом парламенту), а ще був я старшим секретарем світського суду. Це уможливило мені знайомство чи не з усіма жителями Ізраїлю, а кого не зустрів я з обов’язку, зустрів із любови й бажання пізнати братів моїх ближче. Гадаю, в ті роки знав я в Ізраїлі кожного мужа й кожну жону, ба й кожну дитину.     
    По тім, як згоріло все моє надбання, дав Господь мудрість серцю моєму. Я повернувся до Єрусалиму. Мене осінило Єрусалимове благословення, я переніс на папір усе, що поклав Господь до мого серця й мого пера. І написав я книгу про дарування Тори, й книгу про Страшні дні, й книгу про книги, написані синами Ізраїлевими відтоді, як Ізраїлеві даровано Тору.       
    Від того дня, коли повернувся я в Землю Ізраїлю, я покидав її двічі. Вперше – коли виходили мої книги у видавництві Залмана Шокена, [8] й зáдруга – коли їздив я до Швеції та Норвегії. Їхні великі письменники вділили мені любови й пошани до цих країн, і поклав я: поїду й погляну на них своїми очима. Тож поїхав я втретє по ваше благословення, мудрі мужі Академії.      
    В дні життя мого в Єрусалимі написав я оповідання й повісті, великі й малі. Дещо друковано, але більшість у рукописах. Я вже казав, що почав віршувати з туги за батьком. І початок пізнань моїх – від батька й міського даяна. [9] А до них були три меламеди, [10] в них я навчався від трьох з половиною до вісьмох з половиною літ.
   Хто мої навчителі в поезії й прозі? Спірне питання. Хтось помічає в моїх книгах вплив письменників, що про них я в убозтві своєму й не чув. Інші вбачають вплив поетів, що про них я чув, але їх не читав. А я що гадаю? Чий я годованець? Не всі спроможні згадати кожну випиту краплю молока й наймення корови, що дала молоко. Щоб не лишити вас без одвіту, спробую з’ясувати, від кого й що я отримав.      
    Передовсім Святе Письмо – воно навчало мене складати букви. Потому Мішна й Талмуд, Мідраші й тлумачення Раші до Тори. [11] Відтак Судді й наші святі поети, мудреці Середніх віків і насамперед навчитель наш Рамбам, благословенна його пам’ять. [12]        
   Опанувавши латинку, читав я німецькою все, що траплялось мені, й, звісно ж, знайшов там те, що відгукнулося в серці. За браком часу не наводитиму назв та імен. Коли так, чому я зробив це щодо єврейських книг? Бо саме вони визначили мою сутність. І серце підказує мені, що  саме вони спонукачі в тому, що мене вдостоєно Нобелівської премії.      
    Впливали на мене й кожен муж, і кожна жона, й кожна дитина, що стрілись мені на моїм шляху – євреї й неєвреї. Їхні розповіді про себе закарбувалися в моїм серці й рухали моїм пером. Те саме природа. Мертве море, що його я щодень споглядав у перших променях сонця з даху своєї оселі, ручай Арнон, що його води торкались мене, ночі, що їх я провів біля Стіни плачу з хасидами й мирянами, всенощні з ними, – все це дало мені очі вздріти землю Пресвятого, хай буде благословен Він, Той, що дав нам це місто, осяяне йменням Його.      
    Щоб не обділити жодного створіння, маю згадати худобу, і звірів, і птахів, що навчали мене. Сказав-бо Йов (35:11): „Він напучує нас через худобу земну, через птахів небесних примудряє”. Дещо з того, чого в них навчився, є в моїх книгах. Та боюся – не все осягнув: коли чую гавкіт собаки, щебетання птаха, крик півня – не знаю, хвалять вони за те, що оповів про них, чи гудять.  
   Перш ніж завершу промову, скажу ще одне. Коли похвалив себе надміру – це зробив задля вас: аби ви не мали гризот, що вдостоїли саме мене. А у власних очах я малий, ніколи не покидало мене мовлене Давидом (Псалом 131: 1): „Господи! Не знало пихи моє серце, зверхности – очі мої, не пнувсь я до того, що зависоко, що недосяжне”. Лише в тім я знаходжу заслугу, що спромігся жити в Землі, котру Господь обіцяв праотцям нашим для нас, як сказано (Єзекіїль 37:25): „І житимуть на землі, що її дав Я рабові Моєму Іакову, що на ній жили батьки ваші й житимуть вони й діти їхні, й діти дітей їхніх вовіки”.  
    І на завершення слів моїх піднесу коротку молитву. Той, хто дарує мудрецям мудрість і володарям спасіння, нехай примножить мудрість вашу безмежно й короля вашого звеличить. У дні його, у дні наші нехай здобуде спасіння Юдея, нехай Ізраїль здобуде спокій та безпеку. І прийде Спаситель у Сіон, і вічна радість люду його, й спізнає цей люд насолоду в мирі тривкому, нехай буде воля Його, амінь.
                                                                                             1966 р., Стокгольм
                                                                               
© Переклав Мойсей Фішбейн
© Примітки: проф. Йоханан Петровський-Штерн (США).

____________________
ПРИМІТКИ  
 
[1] Рашi (прибл. 1040-1105) – скорочення вiд Раббi Шломо Iцхакi, видатний середньовiчний екзегет, його стислi тлумачення до Бiблiї й Талмуду є класичним канонiзованим коментарем, що його сьогоднi вживають дiти в школi i найосвченiшi рабини.         
[2] Рамбам (1135-1204) – скорочення вiд Раббi Моше бен Маймон, Маймонiд, генiальний єврейський середньовiчний фiлософ-арiстотелiанець, мислитель, лiкар, канонiзував єврейський закон в книзi «Мiшне Тора».     
[3] Мартiн Бубер (1878-1965) – видатний єврейський фiлософ, теолог, автор новiтньої теорiї «дiалогу» людини й Творця, дослiдник хасидизму.     
[4] Залман Шокен (1877-1959) – видатний iзраїльський меценат, який допомiг видати книги Мартiна Бубера, Франца Розенцвейга, Ш. Й. Аґнона, Франца Кафки. Його iм’ям названо одне з найважливiших наукових видавництв (Нью-Йорк, Єрусалим)   
[5] Даян – рабинський суддя.
[6] Меламеди – вчителi єврейської початкової школи.   [7] Аґнон має на увазi кривавi події 69-71 рокiв нашої ери, коли римське вiйсько захопило Єрусалим і зруйнувало Єрусалимський Храм, залишивши вiд нього лише Захiдну Стiну (Стiну Плачу). Пiд «вигнанням» (гебрайською «ґалут») Аґнон розуміє існування єврейських громад у Діаспорі, тобто поза межами Землі Обiтованої.
[8] Пiд «батькiвською оселею» Аґнон має на увазі галицьке містечко Бучач бiля Тернополя.
[9] Це трапилося  1924 року: пiсля пожежi Аґнон вирiшив повернутися не тiльки на Землю Ізраїлю, а й до єврейської релігiйної  традиції.  [10] Аґнон має на увазi обговорення «бiркот га-негенiн», благословення на все, вiд чого людина отримує насолоду. Див. Вавилонський Талмуд, Трактат «Берахот» (Благословення), 35a.
[11] Про благословення на добру вiстку, див. Вавилонський Талмуд, Трактат «Песахiм» (Пасха), 50a.
[12] Згідно з Талмудом, побачивши неєврейського царя, єврей має благословити Творця. Див. Трактат «Рош га-шана» (Новий рiк), 50a.
 
Йоханан Петровський-Штерн,
Гарвардський університет, США.
 

середа, 28 жовтня 2009 р.

Мойсей Фішбейн. AB ANTIQUO


Мойсей Фішбейн

AB ANTIQUO

Заходять очі – смеркне у світах.
Торкнула ніч одéжини роздерті.
Пошерхлі губи. Кружеляння смерті
Чи десь невидно кружеляє птах.

І пилюга, і присмерк на вустах.
І присмак виноградини і крові,
І молитви пошерхлі вечорові,
Що вже за мить обернуться на прах.

І зрана ні притулку, ні оселі,
І тільки безмір білої пустелі,
І виднокіл – одвічні терези.

І це блукання краєм, завше голим,
І завше там, десь там, за видноколом
Видіння виноградної лози.

1977 р., Чернівці

вівторок, 27 жовтня 2009 р.

МЫКОЛА ХВЫЛЕВЫЙ. «Я (Романтика)». Перевод с украинского, исполнение: МОИСЕЙ ФИШБЕЙН


Мыкола Хвылевый
(13.12.1893
– 13.05.1933) 

Украинский прозаик, поэт, публицист.
Один из основоположников послереволюционной украинской прозы.

Один из тех, кого у нас в Украине называют "Расстрелянное возрождение".

Подвергался нападкам Сталина. Не выдержал истребления украинских писателей и 13 мая 1933 года в Харькове покончил жизнь самоубийством.

                                       
МЫКОЛА ХВЫЛЕВЫЙ. «Я (Романтика)» 
(Год написания: 1923) 

Перевод с украинского, исполнение: 
МОИСЕЙ ФИШБЕЙН

АУДИОЗАПИСЬ: 




Мойсей ФІШБЕЙН. АПОКРИФ & English translation & Deutsche Übersetzung


Мойсей ФІШБЕЙН

АПОКРИФ

Не може бути щасливим край,
де Іуда славить Христа.
Не може бути щасливим край,
де Іуда проповідує Христове вчення.
                      М. Ф.

... І солодко від присмаку скорботи,
І затишно у затінку хреста,
І лоскотно намацує вуста
Солодке слово смутку для жеброти,
І всі забули, звідки ти і хто ти,
Сказав-бо Він: „Забудьмо, щó є мста”,
І шалом захлинаються міста,
І юрмище реве тисячороте,
І ти його ведеш, Іскаріоте,
І гучно славиш мертвого Христа.

28 – 29 липня 1991 р., München

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/15.wma

********************

Moses FISHBEIN

APOCRYPHA

The land where Judas glorifies Christ
cannot be happy.
The land where Judas preaches Christ
cannot be happy.
                                       M. F.


... Sweetness is the seasoning of sorrow,
And comforting is the shadow of the Cross.
A sweet word of grief is a caress,
A tickle in a beggar’s mouth — from where
You come and who you are, all have forgotten now,
Since His, “Forgive, they know not what they do.”
Cities are stifled in their violence,
A thousand-throated mob howls in the street,
While you, their leader, Judas Iscariot,
Raise your voice and glorify dead Christ.

Munich, July 28-29, 1991

Translated by James Kates and Bohdan Boychuk. 


********************

Moses FISHBEIN

APOKRYPH

Kein Land kann glücklich sein, wo Judas
Christus rümt. Kein Land kann glücklich
sein, wo Judas predigt Christi Lehre.
                                  M. F.

… und kostet süß das Angesicht der Schmerzen,
Und fühlt sich wohl im Schatten seines Kreuzes,
Und rundet spitz die Lippen auszureizen,
Das süße Wort für Leiden in der Armen Herzen,
Und so vergaßen alle deine Herkunft, um dich auszumerzen,
Gesprochen hat er: „Rachesoll uns nicht zerreißen“.
Und Städte toben, wollen mit der Wut nicht geizen,
Aus tausend Mündern nun die Menge loht,
Du führst sie an, Ischariot,
Den toten Christus wirst du lautstark preisen.

München, 28./29. Juli 1991
  
Aus dem Ukrainischen von Friedrich Hitzer.

понеділок, 26 жовтня 2009 р.

Мойсей Фішбейн. «МУЗИКАНТ. 1942»


Мойсей Фішбейн

МУЗИКАНТ. 1942

Хвища вгорнула повісмо бараків,
Там, поза хвищею, жевріє Краків,
Грай, моя скрипонько, скрипонько, грай,
Там, поза Краковом, тиха Равенна,
Зграя вовків стрибоне на рамена,
Онде пантрує ще тисяча зграй.
Знову повіяло кров’ю від Ками,
Знову від Ками відгонить вовками,
Що ні про нього не знали, ні про
Це закривавлене шмаття білизни,
Ні про його незагоєні близни,
Ні про його незагойний Дніпро.

13 січня 2004 року, Київ 

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/23.wma