четвер, 31 грудня 2009 р.

МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. Вірші для дітей. «СЛОНЕНЯ»


ДИВНИЙ САД
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ


МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. Вірші для дітей. «ПОРОСЯЧА ГОДИНА»


ДИВНИЙ САД
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ

середа, 30 грудня 2009 р.

ПАУЛЬ ЦЕЛАН у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. АУДІО, ВІДЕО: Співають сестри Тельнюк (музика Лесі Тельнюк). Das Gedicht von Paul Celan, übersetzt ins Ukrainische von Moses Fishbein. AUDIO, VIDEO: Es singen die Schwestern Telnjuk (Musik von Lesja Telnjuk).


ПАУЛЬ ЦЕЛАН
Paul Celan
(1920 – 1970) 


Пауль Целан (1920 – 1970) – австрійський поет єврейського походження. Його творчість уважається одним із найвищих досягнень модерної європейської поезії. Народився в Чернівцях. Похований у Парижі, де покінчив із собою – кинувся в Сену з мосту Мірабо. 

Пауль Целан
у перекладі Мойсея Фішбейна 

* * * 

Найбіліший голуб злетів – я можу тебе любити!  
У завмерлім вікні коливання завмерлих дверей.  
Тихе дерево увійшло в тиху кімнату.  
Ти так близько, ніби ти зовсім не тут. 

З моїх рук береш ти велику квітку: 
вона не біла, не червона, не голуба, але ти береш її.  
Де вона ніколи не була, там вона залишиться назавше.  
Нас не було ніколи, отже ми залишимось при ній. 

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн. 


Paul CELAN 

* * *

Der Tauben weißeste flog auf: ich darf dich lieben!  
Im leisen Fenster schwankt die leise Tür.  
Der stille Baum trat in die stille Stube.  
Du bist so nah, als weiltest du nicht hier. 

Aus meiner Hand nimmst du die große Blume:  
sie ist nicht weiß, nicht rot, nicht blau – doch nimmst du sie.  
Wo sie nie war, da wird sie immer bleiben.  
Wir waren nie, so bleiben wir bei ihr.

Пауль Целан
«Найбіліший голуб злетів...»
Співають сестри Тельнюк (музика Лесі Тельнюк)

Аудіо. Audio
  http://maysterni.com/mp3/Telnyuk_Sisters_CELAN.wma

ВІДЕО. VIDEO
video

МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. «Торкнуся заповітної мети...» (1969 рік).


Мойсей ФІШБЕЙН

* * *

Торкнуся заповітної мети –
Кришталика – сніжиночки – крижинки, –
За мною запорошені стежинки
І – спалені – до спогадів мости.

Завією завіяні сліди.
І пам’ять про минуле забуває.
Торкнуся – і крижиночки немає,
І на долоні – крапелька води.

І спалахне, й засяє з висоти
Уже нова крижиночка. І знову,
Не вірячи ні досвіду, ні слову,
Торкнуся заповітної мети.

1969 р., Чернівці


МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. Вірші для дітей. «КИТ»


ДИВНИЙ САД
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ


МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. Вірші для дітей. «ПІВНІ»


ДИВНИЙ САД
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ



МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. Вірші для дітей. «ВУЖ»


ДИВНИЙ САД
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ



пʼятниця, 25 грудня 2009 р.

ЛІКАР УПА ШАЯ ДАВИДОВИЧ ВАРМ. ВРАЧ УПА ШАЯ ДАВИДОВИЧ ВАРМ.


Лікар Української Повстанської Армії (УПА)
Шая Давидович Варм
Врач Украинской Повстанческой Армии (УПА)
Шая Давидович Варм 

Варм Шая Давидович. Народився 1909 року в Варшаві. Єврей. За фахом – лікар-терапевт. З травня 1943 до серпня 1944 року був лікарем Української Повстанської Армії (УПА). Псевдо – «Скрипаль». Згідно з матеріалами справи, особисто врятував життя 200 воякам УПА. Заарештований 9 серпня 1944 року. Засуджений до 20 років ув’язнення.

Варм Шая Давидович. Родился в 1909 году в Варшаве. Еврей. По специальности – врач-терапевт. С мая 1943 по август 1944 года был врачом Украинской Повстанческой Армии (УПА). Псевдоним – «Скрипач». Согласно материалам дела, лично спас жизнь 200 воинам УПА. Арестован 9 августа 1944 года. Приговорен к 20 годам заключения.


Обкладинка "Справи № 742" НКВС УРСР
за звинуваченням лікаря УПА
Шаї Давидовича Варма.
Обложка "Дела № 742" НКВД УССР
по обвинению врача УПА
Шаи Давидовича Варма.


Вирок Військового трибуналу військ НКВС
лікареві УПА Шаї Варму.
Перша сторінка.
Приговор Военного трибунала войск НКВД
врачу УПА Шае Варму.
Первая страница.


Вирок Військового трибуналу військ НКВС
лікареві УПА Шаї Варму.
Друга сторінка.
Приговор Военного трибунала войск НКВД
врачу УПА Шае Варму.
Вторая страница.
__________

ПЕРЕДРУК ТЕКСТУ ВИРОКУ
ПЕРЕПЕЧАТКА ТЕКСТА ПРИГОВОРА

сов. секретно
ПРИГОВОР
ИМЕНЕМ СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК

1944 г. сентября "16" дня, ВОЕННЫЙ ТРИБУНАЛ войск НКВД, Волынской области, в г. Луцке, в помещении (нерозбірливо   неразборчиво), в составе: 

Председательствующего ст. лейт-нта юстиции Орел
и
Членов мл. лейт-нта Гузова
              мл. сержанта Сурдулипина
при секретаре Пархоменко
без участия обвинения и защиты, рассмотрел дело по обвинению гр-на СССР:
Варм Шая Давидовича, 1909 г. рождения, уроженца г. Варшавы, происходящего из служащих, служащего, еврея, беспартийного, имеющего высшее медицинское образование, по специальности врач терапевт, женатого, ранее не судимого, в Красной Армии не служившего,   в совершении преступления, предусмотренного ст. ст 54-Іа и 54-ІІ УК УССР – данными судебного следствия 
Установил:
      Подсудимый Варм, в мае 1943 года вместе со своей женой был забран в банду "УПА" и, получив кличку "Скрипач" был назначен на должность врача банды "УПА" и состоял в этой должности до 9 августа 1944 года, т. е. до дня его задержания.
      Будучи врачом банды "УПА", подсудимый Варм лечил больных и раненых в боях с польскими и советскими партизанскими отрядами участников банд "УПА" и им было вылечено и возвращено в строй до двухсот бандитов. 
      На основании изложенного ВТ признал подсудимого Варм виновным в совершении преступления, предусмотренного ст. ст. 54-Іа и 54-ІІ УК УССР.
      Учитывая личность подсудимого Варм и нецелесообразность применения к нему полной санкции ст. 54-Іа УК УССР и руководствуясь ст. ст. 296 – 297 УПК, Военный Трибунал

Приговорил:

Варм Шая Давидовича на основании ст. 54-Іа УК УССР с применением ст. 2 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 19.04.1943 г. подвергнуть ссылке в каторжные работы сроком на двадцать (20) лет с последующим поражением политических прав сроком на пять (5) лет и конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества в доход государства.
      Срок отбывания наказания исчислять осужденному Варм с зачетом предварительного заключения с 9 августа 1944 года.
      Приговор окончательный и кассационному обжалованию не подлежит.

                    Пред-щий (підпис подпись)
                    члены (підписи подписи)
 

____________________ 
Нинішнє місце зберігання документів: Архів УСБУ у Волинській області  –  № 75893 ФП. Фотографія Шаї Давидовича Варма у "Справі" відсутня.
Нынешнее место хранения документов: Архив УСБУ в Волынской области № 75893 ФП. Фотография Шаи Давидовича Варма в "Деле" отсутствует.

четвер, 24 грудня 2009 р.

МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН. «сонце пряж...»


Мойсей ФІШБЕЙН

* * *

             Олені Добровольській

сонце
пряж
колискова про літа є
колоскова пролітає
спека
пляж

ляж
десь далеко голуби є
десь далеко голубіє
кряж

я ж
голосіння про гармати
мла осіння
погар мати

княж

3 – 4 січня 1996 р., Altenerding



ЕНДРЕ АДІ в перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА


ЕНДРЕ АДІ
Endre Ady
(1877 — 1919)

Ендре Аді (1877 — 1919) — угорський поет, публіцист, громадський діяч, основоположник сучасної угорської поезії. Народився в селі Ерміндсенті, помер у Будапешті. Вірші Ендре Аді просякнуто співчуттям до людини, ідеями демократії. У своїх творах він відгукнувся і на події російсько-японської війни та революції 1905 — 1907 років, і на криваві страхіття першої світової війни, і на гноблення українців Закарпаття. 

Ендре Аді
ПОЕЗІЇ
З угорської переклав Мойсей Фішбейн.


ЯКЕ Б ПОГАНЕ НЕ БУЛО ЖИТТЯ

Їх так обтяжило чекання
моєї смерті, — позникали —
заледве півень крикнув зрання —
мої апостоли Петри, —
мені на шкоду існування.
Та попри все я жити смію,
о ні, хвалитися не хочу —
я не живу, а животію, —
та гордо кров моя несе
мою засмучену надію.
Хоч як — аби лиш тільки бути,
хоч як — аби лиш існувати,
нехай змарнів, нехай забутий,
аби лиш, смерте осяйна,
твоїх обіймів не відчути.
Хай хтось хвилини отакої
і лоно матері, і небо
кляне, ображений судьбою,
та я тримаюсь за життя,
та я кричу йому: EVOE!
____________________
Evoe — вигук вакханок на честь бога Вакха (лат.).


СУМ, ЩО НЕ ПРИЙШОВ

Прийшли строкаті свята великодні,
О Боже, не збулось і це сьогодні:
Хоч календарний сум.

Великодня чекав, усе, що мушу
Згадати, хай жбурне мороз у душу,
Хай скрижанію весь.

Та от — строкаті свята великодні,
Мій Боже, не збулось і це сьогодні:
Великий, втішний сум.

© З угорської переклав Мойсей Фішбейн.

вівторок, 22 грудня 2009 р.

МЕЇР ХАРАЦ у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. 1970 рік.


МЕЇР ХАРАЦ
מא'ר חרץ
1912 — 1993

Меїр Харац (1912 — 1993) — видатний єврейський поет. Народився в селі Шури (Молдова), помер в Єрусалимі. З 1934 року жив у Чернівцях, де закінчив педагогічне училище з мови та літератури їдиш. В 1949 — 1954 роках був в’язнем ҐУЛАҐу. По звільненні друкувався в радянському журналі «Совєтіш Геймланд», зазнавав переслідувань як єврейський націоналіст. Жодна книга його поезій не вийшла в Радянському Союзі, але він був членом профспілки письменників України. 1972 року виїхав до Ізраїлю, де працював редактором журналу «Ісроел альманах». В Ізраїлі видано вісім книжок його поезій. Остання вийшла вже по смерті Меїра Хараца. Лауреат літературної премії Атран (США) і премії Фіхмана (Ізраїль).

Меїр Харац
ПОЕЗІЇ
З їдиш переклав Мойсей Фішбейн


ЯК СТАЄ ТИХО

Гомоном, голосом, колесом в брук,
Колом у голову гуркіт і грюк,
Навіть у тиші, навіть у сні
Сниво шумливе сниться мені,
І нескінченна не спиниться мить —
Колесо котиться, торохкотить,
Вітер вітрилами віття трясе.
З’являється жінка. Жінка несе
Кошик високий на голові.
Й вулиці раптом зникають криві,
Жінка іде по високій траві,
Гомони гаснуть, і онде за мить
Жінка в саду яблуневім стоїть,
Яблука линуть, лежать у траві,
Падають в кошик на голові —
Губиться в шатах нечутна луна,
На сповнений кошик хмаринка злина,
Біла, неначе крило снігове, —
І тиша, і тиша, і тиша пливе…


ТИША

І врешті-решт мені явилась тиша,
Яка щомиті марилась мені,
Й остання хвиля, та, найгомінкіша,
Вляглась дрімать сумирливо на дні.
Вітрець куняв, вмостившись край дороги,
Блакитна зупинилась височінь —
І раптом наштовхнулись мої ноги
Під найтихішим деревом на тінь.
Я скинув черевики й сорочину,
І почало — подібно до ножа —
Гостритись моє око об картину,
Що знов постала — свіжа і чужа.
Я ліг в траву. Між хмари білохвості
Мій погляд попаски у небо геть пішов,
І очі бачили: упавши з високості,
Їх затопили золото і шовк…


СУМНИЙ

Скорботну землю болото вкрило,
І небо зранку ридає хмарне,
І сірий обрій — мов сірі крила,
І хто народився в цей день —
Намарне.
Хай завтра земля зелóм зеленіє,
Хай вмиється світ, світанковий і карий,
Та карою день підповзе під вії —
Той перший, де сіра скорбота і хмари.
Й до скону він буде у смуткові жити
Й сконає у сірій скорботі і тузі
У день, як метелик пригублює квіти
І барви шумлять у ранковому лузі.


МОЇ ПЕРШІ ВІРШІ

І ось тепер, опанувавши ноти,
Вслухаюсь я в свій посивілий спів,
Свій голос чую — плетениці слів,
Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти.

Серпневі квіти в глечику навпроти.
Перегортаю роки навісні,
Ті перші вірші — квіти навесні,
Квітневі квіти юності і цноти.

Квітневі квіти. Чисті і ясні,
Незаймано-легкі і безборонні,
Що простромили землю на осонні.
Ті перші вірші — квіти навесні.

Беру перо. Беруся до роботи.
Крокую віршем. Влад. За кроком крок.
Перо танцює звивистий танóк.
Серпневі квіти в глечику навпроти.


ТОНЕНЬКИЙ СНІГ

З-під снігу тонкого асфальт визира,
Де лід — там політ на льоду.
Молода моя жінка, а мати стара,
А я поміж ними іду.

А жінка моя посковзнеться — і в сміх,
Сміється — як сонце в маю,
А мама все крекче і падає в сніг,
А я поміж ними стою.

Сміється і — смик! — і збива мене з ніг
Жіночка, серце моє.
Підводиться мама, обтрушує сніг
І впасти мені не дає.

А жіночка — ніжку, й під носом — земля.
Ой, серце, ой, сонце в маю!
А мама мене піднімає, а я —
Я жінку цілую мою.

З-під снігу тонкого асфальт визира,
Де лід — там політ на льоду.
Молода моя жінка, а мати стара,
А я поміж ними іду.


МОЇ РАДОЩІ

Свої радощі збираю
У новий мішок —
Мов хлопчисько, починаю
Із мішком танóк.

Не глузуйте, люди добрі,
Не кажіть: літа...
Хай дощем дощиться обрій,
Хай собі сльота, —

Не шкодуючи підметок,
Кидаюсь в танóк,
Повний літер і абеток
На плечі мішок.

Повний свят веселих — літер,
Віршів, — над біду.
Не шкодуйте, не жалійте,
Як під ним впаду.


ПЕРЕД ТИМ, ЯК Я ЛЯГАЮ СПАТИ

Ніч. Гай-гай собі за гаєм зірка впала ниць.
Моя мама відганяє снива од зіниць.

Ті, що в ліжку не наснила, ті, що бачила увіч.
Снива-мари понад хмари линуть линвами у ніч.

Злі картини злої хащі — ті, що сняться силоміць,
Відігнала геть від хати, геть прогнала од зіниць.

Мама серцем і рукою снива світлі і ясні
Відшукала, відібрала, щоб розвісить на стіні.

Та єдина та картина, що застав я у ту ніч,
Знагла зникла з мого зору, з хати вилетіла пріч.

Я заснув. Зірки поснули, і шляхи і манівці.
Моя мама задрімала коло мене на стільці.


В САМІМ ОСЕРЕДДІ

Велике і жовтогаряче,
Як соняшник, сонце блука,
І лагідний легіт — неначе
Коханої тепла рука,
Будинки — стрункими рядками,
Неначе поезій рядки,
І небо гуде літаками,
І небом гудуть літаки,
Хвилини, години і днини —
На стріли намотує час
Міський велетенський годинник
Із циферблатом анфас,
Джмелі і дроти над містами
Затягують пісню свою,
І де я сьогодні не стану —
В самім осередді стою.


МАЛЮНКИ

На колючому камінні, весь в блакитному промінні —
Очі лагідні і чисті — день в малюнках, як в намисті.

Перший — то, неначе в рамі, селянин стоїть у брамі.
Другий — то припав до гриви юний вершник чорнобривий.

А на третьому малюнку бачим річку, бачим юнку —
Карі очі, ручки білі, — приміря до стану хвилі.

На колючому камінні, весь в блакитному промінні —
Очі лагідні і чисті — день в малюнках, як в намисті.

А четвертий — знов та сама, вже знайома добре, брама,
Там тепера вершник юний, повідці — неначе струни.

А на п’ятім — знову річка, юнка, крапля сяє з личка,
Плаття в вітрі, вітер в платті, світлий день, хмарки крилаті.

Найдивніший, мабуть, шостий — далебі, малюнок прóстий:
Десь ріка в своєму плині,
Двійко юних у промінні,
Ніжний день — блакитний, синій...


КАТУЄ МЕНЕ НЕЗБАГНЕННА ЖАГА

Катує мене незбагненна жага,
Я п’ю і лишаюся спраглим, —
Так серце незнаного співу жада,
Незнаних мелодій прагне.
Вже день пішов десь перепочить,
Вже морок ляга під ноги,
Вже дощ принишк, і вітер мовчить
І мовчки сушить дороги,
І губиться в темряві стомлений крок,
І змовкли дерева жовтневі,
І тихо танцюють свій вічний танóк
Зорі у вічному небі.
Ми сидимо, ми шукаємо слів,
Бурмочемо щось пророче,
Бурмочем до ночі, до ранку — та спів
Не хоче з’являтись, не хоче.
Десь губиться спраглий і стомлений крок.
Не сам я, бігме, в цій осінній оселі, —
Нас безліч, як безліч у небі зірок,
Як безліч піщинок в пустелі, —
Нас безліч, — нехай же не я і не ти —
Хтось третій в цю мокру годину
Хай зможе мелодію ту осягти —
Могутню, незнану, єдину, —
Хай серцем почує нечуваний спів
І нам понесе, і осінньої ночі
Проллються ті звуки громаддями злив
На висохлі губи, на плечі, на очі!
Катує мене незбагненна жага,
Я п’ю і лишаюся спраглим, —
Так серце незнаного співу жада,
Незнаних мелодій прагне.

© З їдиш переклав Мойсей Фішбейн.

Виступ Віце-прем'єр-міністра України Івана Васюника на вечорі пам'яті МИКОЛИ ЛУКАША


ВИСТУП 
ВІЦЕ-ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ ІВАНА ВАСЮНИКА
НА ВЕЧОРІ ПАМ'ЯТІ МИКОЛИ ЛУКАША
Національний академічний театр ім. Івана Франка
Київ, 21 грудня 2009 року

Шановне товариство!

Дев’яносто років тому, на Святого Миколая, в Кролевці, що на Сумщині, народився поет, перекладач, лексикограф. Український геній. Микола Лукаш.

Він знав понад двадцять мов. Мав феноменальне лінґвістичне обдарування, дивовижну ерудицію. Його переклади – живі. Вони ніби змагаються з оригіналами. Не дивно, що Миколу Лукаша називають «Моцартом українського перекладу»!

Микола Лукаш зробив переворот у свідомості мільйонів людей. Не дискусіями, а власною працею довів: українська мова настільки багата, соковита, багатогранна і висока, що їй під силу найкращі та найскладніші переклади із світової літератури.

«Перекладацька спадщина Миколи Лукаша – це весь обшир європейської (і не лише європейської) культури в геніальному українському відтворенні.

Перекладацька спадщина Миколи Лукаша – це весь обшир, уся симфонічність, уся божистість, уся богоданість і богообраність Української Мови».

Це слова українського поета Мойсея Фішбейна. Краще і не скажеш.

Микола Лукаш завжди виступав на захист тих, кого утискали. Після арешту Івана Дзюби він вимагав його звільнення. Він запропонував заарештувати себе замість нього. Він заплатив за свою позицію дорого. Дуже дорого. Виключенням зі Спілки письменників. Переслідуваннями. Творчою ізоляцією.

Цього року виповнилося 90 років від дня народження Миколи Олексійовича Лукаша.

А чи відомі наші генії Україні та світові? Чи ми самі оцінюємо їх належно? На жаль, прірва «українських Бермудів» поглинає свої таланти...

Ім’я українського унікуму Миколи Лукаша до цього часу перебуває в такому, я б сказав, «українському забутті».

Як голова Оргкомітету з відзначення 90-річниці від дня народження Миколи Лукаша, хотів би висловити слова подяки всім, завдяки кому ім’я Миколи Олексійовича постає із забуття. Окремо: Вадиму Скуратівському, Леоніду Череватенку, Мойсеєві Фішбейну, Вірі Соловйовій, Борису Чернякову та багатьом іншим.

Переконаний, що завдяки нашим спільним зусиллям нарешті буде видано повну перекладацьку спадщину Миколи Лукаша і його унікальні словники – цю воістину культурну й мовну скарбницю Українського народу.

Буде відкрито меморіальну дошку в Києві, упорядковані місця, пов’язані з його життям та творчістю, видані книги спогадів, бібліографічний покажчик, словник лексичних раритетів…

І ця спадщина має бути не просто видана – вона повинна «жити». В бібліотеках, шкільних та вузівських програмах…

Ще до кінця року буде видано марку та конверт.

Нам ще багато треба зробити, щоб віддати належне нашому, українському генію.

Завдяки йому сьогодні з нами Сервантес і Флобер, Ґете і Шіллер, Тувім і Бернс, Лорка і Верлен, Бокаччо і Рільке, Аполлінер і Сен-Поль Ру...

Їх привів до нас Микола Лукаш. Сьогодні з нами чи не вся Європа.

Її привів в Україну Микола Лукаш.

Сьогодні з нами в цій залі він, наш український геній, наш неповторний, наш незабутній Микола Олексійович Лукаш.

неділя, 20 грудня 2009 р.

ШАРЛЬ БОДЛЕР у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА


ШАРЛЬ БОДЛЕР
Charles Baudelaire
(1821 — 1867)
 
Шарль Бодлер (1821 — 1867) — французький поет, перекладач, літературний критик, теоретик мистецтва. Класик французької та світової літератури. Народився й помер у Парижі. Уславився збірками віршів «Квіти зла» та «Малі поезії в прозі».

 Шарль Бодлер
ПОЕЗІЇ
З французької переклав Мойсей Фішбейн

СОВИ

Завмерли в чорних вербах сови,
Немов богів чужинних тінь, –
У безконечну далечінь
Вп’ялося око їх багрове.

Отак чекатимуть вони
Меланхолійної години,
Як, відтіснивши промінь, рине
Вечірній смерк з височини.

І свідчать пози їх статечні,
Що в цьому світі небезпечні
Хапливі рухи, – спопелить

Того жахлива мить розплати,
Кого рухлива тінь п’янить,
Хто прагне місце поміняти.


* * * 

Коли з єврейкою потворною на ложе
Я ліг – отак лежать завмерлі мертвяки, –
Печальної краси торкнулися думки,
А поруч – тіло це, продажне і вороже.

Я уявив собі твоє обличчя гоже,
Суворість погляду, довершене чоло,
Волосся пахощі, – у спогадах було
Так, ніби ще любов моя ожити може.

Від ніг до чорних кіс я б міг тебе любить,
Захланно б цілував твоє шляхетне тіло,
У пестощах моїх воно б запалахтіло,

Якби заволікла колись хоча б на мить
Тремтлива і сумна сльоза посеред ночі
Твої такі ясні, такі холодні очі.


ОСІННІЙ СПІВ

(1)

Холодний сірий смерк торкає наші скроні,
Ясного літа смерть – її віщує звук, –
Я чую по дворах удари похоронні,
Важкі удари дров, що падають на брук.

Повернення зими, нестяма, безнадія,
Шаленство, рабський труд і знавіснілий жах, –
Мов сонце на вітрах пекельних крижаніє –
Червоний серця лід холоне на вітрах.

Глухі удари дров – мов ті глухі удари,
Коли з важких дощок будують ешафот, –
У душу, мов таран, летять важкі огвари,
Коли по всіх дворах – це гупання колод.

Цей монотонний грюк – немов тяжке наслання,
Немов трунар в труну вбива за цвяхом цвях.
Кому? – Осінній день, нагадує прощання
Цей монотонний звук, що чути по дворах.


ВЕСЕЛИЙ МРЕЦЬ

У жирній та слизькій землі, де слимаки,
Я вирив би собі ту яму серед цвілі,
В ній випростати б міг старі свої кістки
І спати в забутті, як риба спить у хвилі.

Геть мотлох духівниць, надгробки та гробки!
Не треба сліз людських на тій моїй могилі,
Хай круки пити кров летять звіддалеки
До цих брудних кісток в моїм колишнім тілі.

О друзі-хробаки без вух і без очей,
Дивіться, йде до вас мертвяк веселий цей!
Філософи, сини гнилятини неситі!

Руйновище моє діравте до кінця!
Скажіть, які то ще тортури є у світі
Для тіла без душі, серед мерців мерця?

© З французької переклав Мойсей Фішбейн.