вівторок, 27 вересня 2011 р.

Мойсей Фішбейн. «ЯР»



понеділок, 19 вересня 2011 р.

Райнер Марія Рільке. «ЗІБРАННЯ ЄГОШУА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.



ЗІБРАННЯ ЄГОШУА*

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.


Немов ріка, що трощить перегати,
що гирло рве, їх Єгошýа стрів,
аби перетрощити, перебгати
востаннє голоси проводирів.

У них по кпинах так затерпло тіло,
так провійнула темрява пуста,
то тридцять бойовищ загримкотіло
в одних устах; він розімкнув уста.

Здригнулись юрми, як при Єрихоні,
як осяйної днини, як тоді,
то в нім сурмили сурми невгомонні,
то мури захиталися тверді,

і безборонні билися в судомі,
повзли, зникали в куряві густій,
і знов повзли, і не були свідомі:
він у Ґів’оні крикнув сонцю: «Стій!»

І Бог прийшов до прóклятих родин,
він у руках тримав світило доти,
допоки міг: так повелів один,
якому зажадалося виднóти.

То він, то старець, то сліпучий зліт
палахкотінь, бо не погасла ватра,
що палахтіла ті сто десять літ.
І він постав. І вдерся в їхні шáтра.

Упав на них, неначе град на віти:
«Що Богу обіцятимете ви,
спокушені спокусами божви?
За зраду вам у муках половіти».

Відтак із незрівнянною пихою:
«Мій дім і я – ми з ним». «Благослови, –

вони волали, – долею лихою
не наділи, не дай брести сліпма».

Та він мовчав – як завше, так і нині.
Востаннє йшов до власної твердині;
ще онде видно... видно... і нема.

Париж, початок липня 1906

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Київ, 16 – 19 вересня 2011 року.

_______________
* ПРИМІТКИ ПЕРЕКЛАДАЧА:
1. ЄгошýаЄгошуа бін Нун (в українській традиції – Ісус Навин) – ватажок ізраїльських племен за часів завоювання Ханаану, найближчий сподвижник Мойсея. Він супроводжував Мойсея, коли той сходив на гору Синай. Мойсей призначив Єгошуа бін Нуна своїм наступником, поклавши на нього обов’язок здобуття Землі обітованої.
2. Єрихон, Ґів’он – ханаанські міста.

вівторок, 13 вересня 2011 р.

Райнер Марія Рільке. «ВАГАННЯ ЙОСИФА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.



ВАГАННЯ ЙОСИФА

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

І промовив янгол: «Пóщо ти
досі п’ястуки стискаєш? Годі!
Онде вся вона у прохолоді,
наче Божі вранішні світи».

Той поглянув при́хмарно з-під брів
і спитав: «Що з нею бути може?»
Янгол крикнув: «Тесле, ти не вздрів?
Тут воління і діяння Боже!

Ти стругаєш дошки і в гордині
певен: Він даватиме одвіт,
даючи одвіку і донині
древу брості й шелевіння віт».

Той збагнув. Тривогу безпричинну
він відчув, і страх його наспів:
янгол зник. Тоді він зняв шапчину.
І почав співати славоспів.

Дуїно, між 15 і 22.01.1912

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Київ, 12 – 13 вересня 2011 року.

субота, 10 вересня 2011 р.

Райнер Марія Рільке. «НАРОДЖЕННЯ ХРИСТА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.



НАРОДЖЕННЯ ХРИСТА

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

В горній чорноті вогнисте тливо –
чи не світле сяєво твоє?
Через тебе лагідно й пестливо
грізний Бог народам постає.

Знала ти, що більшим він не є?

Що є велич? Онде він долає
виміри і міри, поготів
і зоря для нього замала є.
Онде вже царі земних світів,

кожен піднести йому схотів

дорогі дари, скарби святкові,
це для тебе диво, а таки
подивися: ще у сповиткові
більший він за прóстори й віки.

Кораблі везли звіддалеки

бурштини, і злото, і пахноти,
повні блиску, тьмяності, таїн, –
тільки мить, і близько до темнóти,
що нестримно суне навздогін.

Та втішає (ти побачиш) Він.

Дуїно, між 15 і 22.01.1912

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Київ, 8 – 10 вересня 2011 року.

четвер, 1 вересня 2011 р.

Райнер Марія Рільке. «ЮДЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.



ЮДЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР

Травневий смерк. Яскрить небесний вітер
поміж вогнів, поміж палахкотінь.
Надгробки сірі мох на вітрі витер,
весінній квіт укрив могильну тінь;
отак на мамин лик між давніх літер
кладе сирітка молоду цвітінь.
Ні колотнечі, ані тупотінь,
ні гуркоту, ані трамвайних колій,
і нині біла стежка днині кволій
туди, де смерті пурпуровий пруг.
Юдейський цвинтар Праги надовкруг.
Кутастий двір між сутінкових лип,
де Шпіро спить, пройшовши бойовище,
і той, кого до сонця, щонайвище
здіймала мудрість, онде гробовище
старого ребе Лева, онде схлип
осиротілих, онде вітер свище.

Вже у вікні сторожки світло тьмяне,
вечеря вбога, а подалі, де
могила Ліви, неквапливо йде
Ісус. Не Спас – юдей, не осіянне,
не всміхнене обличчя, а бліде.
В очах пекельні ночі, сотні, може,
іде й шепоче, й чути де-не-де:
«Твій гнів на мене, Ягве, тут паде,
тут найвірніші мають вічне ложе,
тут будуть наші позви, древній Боже!
Тут на двобій з тобою стану я.
Хто дав тобі усе, що нам сія?
Уже ворожим ратищем твоя
стара наука скровлена, а ти ще
над ратище здіймись, над попелище,
і твій божистий образ там заблище –
там, де моєї віри течія.
І я жбурнув у юрмище шалене
«великий Він» – сяйне твоє ім’я.
Там, де земна гризотна крутія,
порожня, змерзла, наче нічия,
душа злетіла в небо понад мене,
не був ти чи не будеш – наче я
приречений у світі до осмут.
Мій смуток – то осмута людства тут,
коли його не можеш привести
до власного престолу, і сліпма
ці молитовні жебри – шал, і ти
себе не явиш – то тебе нема.
Я голос твого замислу, мети…
Хотів я біля тебе, Отче, йти…
Хіба що не існуєш ти. Дарма.
Тебе любов і біль од самоти
могли б у Гетсиманії знайти».

Віконце звільна згасло, понад ним,
понад могильним ложем кам'яним
од місяця блакитна хвиля плине,
вдивляння зір сяйливе і дитинне,
так дивиться грайливе немовля.

Тоді Христос до ребе промовля:
«Ти, старче, уподобав теж колись
на Божу славу сплетені цитати,
безумцю, хто велів тобі читати
псалми біблійні, кажучи «молись»?
О, як вони в тобі переплелись,
між мудрості провів свої літа ти.
Виходь! І дай проклін послати ввись,
щоб там олжі полотна розтялись
блакитні, щоб уже не залатати.
Чи досі ти у присмеркові печі
алхіміка не бачив палахтінь,
чи очі не побачили старечі
вогню, що мстиво лиже порожнечі
всесвітні і оту всесвітню тінь?
Чи ти не знав трутизни, що вона,
солодша від солодкого вина,
вбиває, коли випито до дна?
О, щастя – дати світові отрути.
Чи ти не міг ненависті здобути
і з кожного створити хижака?
Не міг у тихі плеса повернути
криваві рубанини вояка?
Не міг науку люті осягнути,
тієї, що шалена і жаска?
Здійми у безмір пагіння незгинне,
нашли чуму, хай буде моровиця,
аби на ложе блуду задивиться,
бо цілий світ на нім з любові згине!»

Він раптом засміявся. Так, неначе
в камінні крикнув передсмертно звір.
Вінець на травень ляже поміж зір.
Летить метелик чорний, бачить зір:
Христос упав навколішки і плаче.

Мюнхен, 6 жовтня 1896 року.

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Київ, 25 серпня – 1 вересня 2011 року.
____________________

ПРИМІТКА ПЕРЕКЛАДАЧА: Ребе Лев (Ліва)Єгуда Ліва (Лев, Леб) бен Бецалель (бл.1512, Познань – 1609, Прага) – рабин, талмудист, мислитель і вчений. Від 1597 року до кінця життя був головним рабином Праги. Похований у Празі.