вівторок, 20 жовтня 2009 р.

Мойсей Фішбейн. Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!»


 Мойсей Фішбейн
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса

Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!», 
присвяченому 65-й річниці трагедії Бабиного Яру

Київ, Національна Опера, 27 вересня 2006 року


Високошановний пане Президенте України!

Квод га-Насі шель медінат Ісраель!

Високошановний пане Президенте Хорватії!

Високошановний пане Президенте Чорногорії!

Пані й панове! Друзі!

Стоячи в цій пишній, цій урочистій залі, я бачу повні жаху очі дитинки, яку женуть до ями. Я бачу повні жаху очі мами, яка притискає до себе немовля, несучи його на смерть, під кулеметні черги. Я бачу їхню смертну муку.

Моїх братів і сестер убивали в Бабиному Яру 
тільки за те, що вони народилися євреями. 
Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю.

Так, у Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі лежать не лише євреї. Ми брати по крові. По крові, пролитій у Бабиному Яру. Там лежать роми. Їх убивали тільки за те, що вони народилися ромами. Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю. В Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі, лежить убита нацистськими нелюдами велика українська поетка, велика українська патріотка Олена Теліга. Я схиляю голову перед її пам’яттю.

Я схиляю голову перед тими праведниками, перед тими українцями, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Я схиляю голову перед пам’яттю великого українця – митрополита Андрея Шептицького, який переховував у себе євреїв, серед них був рабин Давид Кахане. 
Я схиляю голову перед пам’яттю українських греко-католицьких черниць, які переховували єврейських дітей. Я схиляю голову перед сотнями українських родин, які рятували єврейські душі. Серед них селянська родина з Сумщини, яка в своїй хаті переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни, – я схиляю голову перед родиною Варвари Тимофіївни Ющенко, 
мами Президента України.

Мертвим не болить. Болить живим. У двадцятому столітті, впродовж дев’яти років Україна зазнала двох геноцидальних гіперкатастроф: Голокост і Голодомор. Про одну з них світ знає. Про другу знати не хоче. Так само, як світ знає про Шиндлера й не хоче знати про українця Шептицького. Ці дві гіперкатастрофи болітимуть нам до скону. Бабин Яр болітиме нам до скону. Бабин Яр болітиме нашим дітям, нашим онукам, нашим правнукам. Бабин Яр – це наш вічний біль. Бабин Яр – це наша незагойна рана.

... Ось вони б’ють їх дрючками... Ось вони женуть їх до ями... Ось очі дитинки, яку женуть до ями... Ось очі матері, в якої видирають її немовля...

Господи! Вічна пам’ять убієнним.
 

Мойсей Фішбейн. ЯР


Мойсей Фішбейн

ЯР

І

У вранішню тишу
б´ються крила птахів.
Самотній голос.
Самотня зірка.
Ще не зітерті
вчорашні сліди,
вечір без колискової.
Ще з люстра не зникли
вчорашні обличчя.
Ще спить
Рохеле без дірки в скроні.
Самотній голос.
Вже зірки нема.
Птахи дивляться на землю
з холодного неба.
Човгання. Гамір. Рипіння. Тупіт.
Вони йдуть
холодною твердою бруківкою,
тисячі люду
йдуть між твердих невблаганних стін,
вони несуть
Рохеле без дірки в скроні,
ось вона, скроня,
дитяча скроня без дірки,
вони несуть її туди, до кулеметів.
Човгання. Тупіт. Рипіння. Гамір.
З неба
на землю
дивляться птахи.

ІІ

Понад Бабиним Яром летять журавлі –
вересневе ридання.
Понад Бабиним Яром летять журавлі –
як надія остання.
Чорні тіні летять у важкій тишині,
у своїй самотині,
понад осінь летять, понад ночі і дні
ці тіла журавлині.
І несуть недосяжність на кожнім крилі,
і зникають у мреві.
Понад Бабиним Яром летять журавлі,
ці плачі вересневі.

1974 р., Київ

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/56.wma

Мойсей Фішбейн. «ВЛАСКОР. 1934»

 
Мойсей Фішбейн


ВЛАСКОР. 1934

Коли осатанілі зави й зами
Задихано посунуть на пором,
Він житиме папером і пером
Там, де пором заповнено возами.

Він, відданий паперу і перу,
Помітить на поромі три бідони,
Затерту репродукцію «Мадонни»
Й малюнки з краєвидами Перу.

Подумає: «Не переймаюсь тим я,
Що гарбузи – мов купа черепів,
Що повний віз чи плакав, чи рипів,
Коли спекота пропікала тім’я».

І навіть не торкнувшися пера,
Він вимовить і сам себе послуха:
«Тамтого року тут була посуха.
Та й нині тут посушлива пора».

Святвечір 2004 року, Київ

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/21.wma

Мойсей Фішбейн. Виступ на Міжнародному форумі «Народ мій завжди буде!»


Мойсей Фішбейн
український поет,
член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу
та Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені Василя Стуса

Виступ на Міжнародному форумі  
«Народ мій завжди буде!»,
присвяченому 75-м роковинам 
Голодомору в Україні

Київ, Національна Опера, 22 листопада 2008 року


Високошановний пане Президенте України!

Ваша Святосте!

Ваші високоповажності!

Пані й панове!

Сімдесят п’ять років минуло відтоді, як сталінські нелюди вбили зумисне створеним голодом мільйони українських селян: дітей, жінок, чоловіків… У величезну українську могилу лягли не десятки, не сотні, не тисячі, не десятки тисяч – мільйони. Це було народовбивство.

Мільйони українців убито голодом у центрі Європи. Дітей, жінок, чоловіків… І не було їм ні співчуття, ні допомоги. В центрі Європи погибало, в центрі Європи конало вбиване сталінськими катами українське село. Діти вночі кричали, хлібця в мами просили. В мами хлібця не було: за наказом кремлівських душогубів забрали все. Потім дитячих голосів було вже не чути. Потім село починало жалібно вити. Потім тихо стогнало. Потім замовкало й перетворювалося 
на кладовище. А держава хліб мала. 
Це було народовбивство.

Сталінські сатрапи не боялися й не знали Бога. 
Ті, хто сьогодні сміє заперечувати, 
що Голодомор 1932 – 1933 років 
був народовбивством, 
також не бояться й не знають Бога.

Я прошу людей, я прошу людство визнати: 
Голодомор в Україні був народовбивством,
Голодомор в Україні був геноцидом.

Ось дитина, що гине з голоду. Ось мати, що, гинучи з голоду, бачить смерть своєї дитини. Ось батько, що, гинучи з голоду, бачить смерть своїх дітей і своєї дружини.

Подивімося в їхні очі.
Почуймо їхній передсмертний стогін.
Уявімо їхню смертну муку.
Пом’янімо кожного з них.

Вічна пам’ять убієнним.

Нашу пам’ять хочуть убити. 
Але наша пам’ять незнищенна.
Ми пам’ятаємо й пам’ятатимемо. 
Ми пам’ятатимемо й не простимо.
Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину 
й українське прийдешнє.
Вони хочуть убити самé українство. 
Але вони не пройдуть.
Вони не пройдуть!
Україна божиста. Україна свята. 
Україна незнищенна. Україна вічна.
Слава Україні!