неділю, 20 грудня 2009 р.

ШАРЛЬ БОДЛЕР у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА


ШАРЛЬ БОДЛЕР
Charles Baudelaire
(1821 — 1867)
 
Шарль Бодлер (1821 — 1867) — французький поет, перекладач, літературний критик, теоретик мистецтва. Класик французької та світової літератури. Народився й помер у Парижі. Уславився збірками віршів «Квіти зла» та «Малі поезії в прозі».

 Шарль Бодлер
ПОЕЗІЇ
З французької переклав Мойсей Фішбейн

СОВИ

Завмерли в чорних вербах сови,
Немов богів чужинних тінь, –
У безконечну далечінь
Вп’ялося око їх багрове.

Отак чекатимуть вони
Меланхолійної години,
Як, відтіснивши промінь, рине
Вечірній смерк з височини.

І свідчать пози їх статечні,
Що в цьому світі небезпечні
Хапливі рухи, – спопелить

Того жахлива мить розплати,
Кого рухлива тінь п’янить,
Хто прагне місце поміняти.


* * * 

Коли з єврейкою потворною на ложе
Я ліг – отак лежать завмерлі мертвяки, –
Печальної краси торкнулися думки,
А поруч – тіло це, продажне і вороже.

Я уявив собі твоє обличчя гоже,
Суворість погляду, довершене чоло,
Волосся пахощі, – у спогадах було
Так, ніби ще любов моя ожити може.

Від ніг до чорних кіс я б міг тебе любить,
Захланно б цілував твоє шляхетне тіло,
У пестощах моїх воно б запалахтіло,

Якби заволікла колись хоча б на мить
Тремтлива і сумна сльоза посеред ночі
Твої такі ясні, такі холодні очі.


ОСІННІЙ СПІВ

(1)

Холодний сірий смерк торкає наші скроні,
Ясного літа смерть – її віщує звук, –
Я чую по дворах удари похоронні,
Важкі удари дров, що падають на брук.

Повернення зими, нестяма, безнадія,
Шаленство, рабський труд і знавіснілий жах, –
Мов сонце на вітрах пекельних крижаніє –
Червоний серця лід холоне на вітрах.

Глухі удари дров – мов ті глухі удари,
Коли з важких дощок будують ешафот, –
У душу, мов таран, летять важкі огвари,
Коли по всіх дворах – це гупання колод.

Цей монотонний грюк – немов тяжке наслання,
Немов трунар в труну вбива за цвяхом цвях.
Кому? – Осінній день, нагадує прощання
Цей монотонний звук, що чути по дворах.


ВЕСЕЛИЙ МРЕЦЬ

У жирній та слизькій землі, де слимаки,
Я вирив би собі ту яму серед цвілі,
В ній випростати б міг старі свої кістки
І спати в забутті, як риба спить у хвилі.

Геть мотлох духівниць, надгробки та гробки!
Не треба сліз людських на тій моїй могилі,
Хай круки пити кров летять звіддалеки
До цих брудних кісток в моїм колишнім тілі.

О друзі-хробаки без вух і без очей,
Дивіться, йде до вас мертвяк веселий цей!
Філософи, сини гнилятини неситі!

Руйновище моє діравте до кінця!
Скажіть, які то ще тортури є у світі
Для тіла без душі, серед мерців мерця?

© З французької переклав Мойсей Фішбейн.