понеділок, 9 листопада 2015 р.

Ґалактіон Табідзе. «Неба сягнув і завмер коло саду…» З грузинської переклав Мойсей Фішбейн



Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)

* * *

Неба сягнув і завмер коло саду
пам’ятник: череп лежить на долоні,
несосвітенні світання позаду,
власний полон у смиренному лоні.

З ним у тепліні троянда рідниться,
тиха пелюстка лягла на рамена,
в довготриванні розтала різниця –
квітка оманлива чи нестеменна.

Слово його – з-поза меж часоплину,
він демонічний, щоднини, щороку
люто сповідує хлань тихоплинну,
безмір дарує безумство пророку.

Зникне туман, палахтітиме ватра,
вранішня темрява стане тремкою, –
наче раптово полишено шатра –
збурене юрмище рине рікою.

Він споглядає: довкола ясниться,
юрмище йде і зникає поволі,
там, де простягнута віща десниця,
тінь ратоборця і генія волі.

(Між 1932 і 1940)

© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн