Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)
ОСТАННІЙ ПОТЯГ
Потяг – неначе судьби колісниця,
потяг рушає, не можна спиниться.
Зникне моя незриданна розрада,
згасне моя незриданна зірниця.
Вже починається наше розстання, –
має наймення хвилина остання.
Потяг ніколи мені не спочує.
Колесо... колесо... безперестання...
Наші прощальні хвилини розмиті,
потяг чекає останньої миті,
вже починається наше розстання,
потяг чекає останньої миті.
Колесо... колесо... вільгі повіки...
потяг рушає... прощання навіки...
не доторкнутися, не наздогнати...
потяг рушає... навіки, навіки!
Нині мені в безгомінні кричати,
нині мені безнадію клечати, –
дáно поету мистецтво розстання.
Стала судьба коло мене на чати.
1937
© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
_____________
Вірш
присвячено дружині поета: Ольга Окуджава (рідна тітка Булата Окуджави) 1937
року була заарештована й за чотири роки розстріляна.
Примітка
перекладача.
