Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)
СКОРБОТНІ СЕРАФИМИ
Під мармуром (рине правічна печаль часоплину,
спасенна поезія: в темну непам’ять не йтиму);
століття у плині, і я за століттями плину;
видіння: покинув могилу і млу невситиму.
Дороги покручені цáрину вкрили безкраю,
розірвані прóливня струни стогнали довкола,
я слухав, я зрів, я вертався до рідного краю,
і плакали й нáзирці йшли серафими спроквола.
І плакали: «Онде! Погляньмо! Це так, достеменно!
Ти був наче майво у пáвітрі маю в долині.
Ти був наче Кесар – у лаврах чоло і рамено,
пророче пломіння появи палає донині.
Тобі заповідано ласку духмяного тіла,
була заповідана Грузії доля вдовина,
шалена і спрагла душа без вина сиротіла,
ти келих по келиху пив заповідані вина.
Лелійного трунку трутизна у кожній краплині;
чи синіми кіньми голублення злинуло й лине...
Тебе полонили хвилини твої темноплинні,
ти Вáйлдова квітка, що впала на поле полинне.
Довкола твоєї могили туманне й раптове,
то липи неначе кентаври, то мла на стремéно,
з туману постануть поезії сестри й братове,
прокажуть печально і тихо: то він,
достеменно!»
1916
© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
_________
Вáйлдова квітка – йдеться
про Оскара Вайлда (Уайльда) (1854–1900), ірландського англомовного поета, прозаїка,
драматурга, есеїста.
Примітка перекладача.
