* * *
Роздвоювано тьмарення й порив,
коли в тобі, незнаного дитино,
ще тліє тливо стишено й пустинно,
хтось на теплінь вогні перетворив:
то янгола малесенького крила
там, де вагання він переборов,
мелодія і дія, що відкрила
озвученню твою воскреслу кров.
І рай нестиме павітри, і луки,
і безгомінь, і суголосну рінь,
і кроки у віддаленні розлуки,
у пáзолоті пересотворінь.
Троянду буде явлено, що квітне
потойбіч, онде, між віддалин, де
нелічене, загублене й самітне
в далечині напучування жде.
Поглянь: ріка, і берег, і дерева,
і ті рибалки, і за ними пес,
чи це буття, чи пригасання мрева?
Все йде у тло віддалених небес.
Це прагнення, це злагода остання,
в них є спочин, і є передчуття,
і захвати свого переростання,
й знесилення дитячого взуття.
То завше так – там, де при нас місцина,
що десь простує, онде постає:
і тьма ясна, і яснота глибинна,
що надовкіл нерозрізненні є.
Твій капелюх заквітчано, сплелося
в повітрі щастя незліченних літ –
там, де твого духмяного волосся
торкається сповідуваний світ.
26/27.6.1911, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
12 січня 2012 року, Київ
