СОНЕТ XIV
(«Сонети до Орфея». Перша частина)
Ось виноградне листя, квітка, плід.
Їм досі неприступна мова року.
Барвисте вийде з темряви, нівроку,
там, де ревнивий блискіт не поблід,
немов мерці у скріплюванні персті.
Що знане нам поза буттям земним?
Кістковий мозок, то віддавна ним
просочувано глинища розверсті.
Запитуймо: чи це не залюбки?..
Чи пнеться плодь, сотворена рабами,
до власного властителя таки?
Хіба то не властителі, хіба ми
не вчули: при корінні спокусила
цілунками просочувана сила?
Між 2 і 5.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
24 січня 2012 року, Київ
