СОНЕТ XII
(«Сонети до Орфея». Перша частина)
Славмо дух поріднення; рідня
начебто фіґур непевне коло.
Дріботять годинники навколо
нашого незайманого дня.
Ця місцина є несосвітенна,
але в ній поєднувано все.
Тут антену відає антена,
порожнеча нас несе...
Чистота напруги. Дзвінна сило!
Чи не це мализнами згасило
збільшене знесилення твоє?
І тоді, коли у селянина
сіяне – у літеплові днина,
це йому мале. Земля дає.
Між 2 і 5.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
25 січня 2012 року, Київ
