Райнер Марія Рільке. «Призвілля снива, де сльоза паде...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Призвілля снива, де сльоза паде.

О, прóсвіт серця там, де суще, де

удень розкішні перла вкрило скло.

Куди це поринало? Де стекло?

Я втілення сльозини, але він?

Я в ньому знову з ним навперегін?

Мій осіянний плач не в ньому є?

Оплакуване мною – не моє?

Чому то я? Чому то він? Чому

між нами знагла янгол тихоплину?..

Просоння: сном даровано йому

гербарій: цвіт, листочок і стеблину.

24.8.1917, Бекель-бай-Бірен

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

30 – 31 березня 2012 року, Київ 

Райнер Марія Рільке. «РАЙДУГА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

РАЙДУГА

З вигнутого сховища плюти

вільного прояснення сягати:

світлий край – прозористі світи;

всі двори воліли присягати

так, неначе долано загати,

до діяння тайного прийти.

І було нагадувано: глянь:

дощові пишноти поза млою,

ринула шпариною малою

брами ока гнута горня хлань.

Явлено прояснення світам:

то передчування вечорові,

то волога спраглому дворові

квітами вертатиметься там.

16.4.1914, Шантійї

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

29 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Знічев’я тінь митця в міцній долоні...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Знічев’я тінь митця в міцній долоні

пройшла поза обличчя осяйне:

звикання ночі в зоряному лоні.

То річ, де все знічев’я промайне,

всі речі, зрозумілі й несторонні;

воно було допіру потайне.

О, шлях речей, де зречення сумне!

О, прагнення знемоги невгомонні!

26 чи 27.1.1914, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

28 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Були часи неначе нічиї...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Були часи неначе нічиї:

богове йшли, на них земля зважала,

Бог-Вітер гнув до вигину кружала

божественну дріаду, і лежала

весела німфа в кожнім ручаї.

Коли прийшла печаль до пастуха,

він обтинав подовжену тростину,

вона, ще не пізнавана й суха,

оплакала віддалину пустинну.

Нам дáно: доплітати у житті

те, що було розплетено допіру,

в дерева поринати потаймиру,

в одміненій джерельній марноті

постати духом доланого виру.

Щодалі ми примножувані в листі,

що ладне до загубленого йти;

ми завше там, де легшання божисті

у важчанні людської ваготи.

5.1.1914, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

27 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «МІСЯЧНА НІЧ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

МІСЯЧНА НІЧ

Стежка садова – глибоке тривання напою,

тихо шелéснуло – широко листя шумить.

Місяць наближений легко торкнув голубою

хвилею лаву, що нині цвістиме щомить.

Тиша притисне. Пробудження горнє увіч?

Зоряно й чутно вікно виринає навпроти.

Руки вітрів, подолавши безмірні широти,

там до обличчя несуть найвідлеглішу ніч.

Початок липня 1911, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

26 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Ти – верхогір’я, горяні рамена...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Ти – верхогір’я, горяні рамена, –

безлюдний схил, вершина безіменна,

сніги правічні, зоряна вселенна,

духмяні полонини цикламена,

обарвлення незайманих верет,

уста висот, високий мінарет

(із нього до молитви ще не звали):

Чи там, де ті базальтові завали,

я той метал, що досі тихо жде?

Мене Твої заглибини сховали,

я відчуваю: все в Тобі тверде.

Чи то є мій непогамовний страх,

що постає повільно над містами,

коли міста в імлистих вечорах?

Чи хтось Тобі правдивими вустами

розкаже, що вони облудний прах?

Од себе гнав би їх, немов мурах,

немов посохле струччя на вітрах...

Про те, що йдеш, поблажливо зрони, –

мені не залишається ні грана,

мої вуста – немов закрита рана,

і руки – наче пси, завмерлі зрана,

я осторонь моєї сторони.

Година жде – чужа і невблаганна.

13 та 14.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

24 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Я гору важелезну роздираю...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Я гору важелезну роздираю,

йдучи жорсткими жилами руди;

глибочина – ні далечі, ні краю:

в наближеному трудно прозираю

лише каміння, явлене туди.

Ще болі невпізнанні в тім полоні,

де зменшує мене прачорна хлань;

стань ваготою вторгнення долань:

прийми мене вседоторком долоні,

торкнись мене і всіх моїх волань.

13.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

23 березня 2012 року, Київ