ДОРÓСЛА
Все, що на ній трималося, – то світ,
просторище жахання й благодаті,
як ті дерева, небом перейняті,
як видиво невидиме при святі
ковчега, де божистий заповіт.
Всепросторінь піднесла догори –
летючу, невпізнавану, далеку,
як воду водоносиця, у глеку
її по вінця. У триванні гри,
триванні перетворення і сну,
в передчуванні, що тривало далі,
повільне майво білої вуалі
упало на обличчя впервину,
і в нім було прозорості замало,
на тихі запитання, далебі,
воно лише одне відповідало:
В тобі, колись дитинонько, в тобі.
19.7.1907, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
7 – 8 березня 2012 року, Київ
