* * *
У всіх речах – благання їх почути,
у кожнім повороті: Пом’яни!
Той день, який забуто без покути,
повернеться дарунком далини.
Хто лічить наші підсумки? Хто є
той, що від нас пройдешнє віддаляє?
Чи то не здавна, чи не звіддаля є:
себе у іншім кожне впізнає?
Чи то не в нас позичено тепло?
То дім, то вечір, луки горілиць,
вони знічев’я туляться до лиць,
ти йдеш до нас у тім, що там текло.
Крізь кожне сотворіння йде просте
осердя світопростору. Сумні
птахи крізь нас літають, і в мені
повільно тихе дерево росте.
В мені стоїть новопосталий дім.
Я сторож остереженню в собі.
Я люблений: завмерла, далебі,
ясна сльоза на образі блідім.
Серпень – вересень 1914, Мюнхен чи Іршенхаузен
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
9 – 10 березня 2012 року, Київ
