ПЛАЧ ЗА ЙОНАТАНОМ
О, і цареві велено: вмирай,
царі відходять, як покірні речі,
царевий тиск – то слід у порожнечі,
де перстень укарбовано у край.
О, як ти міг усі твої нетлінні
початки серця тихо позначать
і знагла відійти в моїй тепліні?
Постань ізнову в сімені зачать,
коли воно здаля заблискотить.
Ти мертва здобич лютого чужинця,
я сповнений знемогою зневір
і звісткою нещадною по вінця;
кривавого отримавши гостинця,
волатиму до неба, наче звір:
ти вирваний із мене, як волосся
там, де над ним незайманий вінок,
там, де йому так легітно велося,
там, де воно розрада для жінок,
де ти мої заплутувані суті
розплутав, там, де плетиво не все;
я подивився: в горній каламуті
тебе од мене в безвісті несе.
Раннє літо 1908, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
10 березня 2012 року, Київ
