понеділок, 19 березня 2012 р.

Райнер Марія Рільке. «Де той, хто йшов од часу й володінь...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.



* * *

Де той, хто йшов од часу й володінь
туди, де употужнювано злидні,
на торжищі жбурнув одіння бідні
там, де лягла єпископова тінь?
Найближчий, найулюбленіший нині,
смаглявий брат небесних солов’їв
був юним роком, явленим у днині,
радінням, раюванням благостині,
що нею нині землю напоїв.

Йому була не знана тиха втома,
знесилення не знане поготів,
він був посеред луків, наче вдома,
до квітів мовив, наче до братів.
Йому раділи горні височизни,
віддалене й наближене живло;
він сяяв до найменшої мализни,
до всього, що з’являлося й жило.

Зі світла йшов до світлої глибіні,
де келія просвітлена стоїть.
На тім обличчі – усмішки нетлінні,
дитинство, що минало у тепліні,
де цнота стигла в безмірі століть.

Минуле поверталося у співі,
забуте поверталося й текло;
поймала тиша кубла гамірливі,
серця сестер волали: він у тливі
серцям являв голубливе тепло.

Погідливе запліднення пергове
несли в піснях шарлатові уста –
де сонно ждали лагідні богове,
в розкриване суцвіття світанкове,
де глибина волога і густа.

Він був єством усього, що звелося,
все, що звелося, ним було, ачей.
Жагуча ніч – розвіяне волосся,
троянда – сон заплющених очей.

До нього йшли малі й великі лиця.
Вістили херувими звірині,
що має плодоносити самиця,
й метеликами стали: їм насниться,
що все його пізнало, заплідниться
від нього все у всякій стороні.

Помер, немов без імені малого,
у сімені дарований світам:
потокові дарований волого,
деревам, квітам, павітрам, житам.
Лишився співом. Сестри коло нього
оплакували любленого там.

19 та 20.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

18 – 19 березня 2012 року, Київ