БОЖЕВІЛЬНІ В САДУ
Діжон
Ще збереглось незаймане донині
старе подвір’я при монастирі.
Тут мешканцям перерва в часоплині,
вони для існування застарі.
Минуло те, що мусило прийти.
Однині кожна стежка їм відома,
їм зустрічі й розстання – наче вдома
одвічне кружеляння без мети.
Та дехто з них до грядочки поверне
і колінкує вбого, крадькома;
він порухами пестить кількома,
його торкання стримане й химерне
там, де весіння пазелень, і жде,
чи вже ніщо не зблисне і не гряне
там, де троянди сяяння багряне,
загрозливе й надмірне де-не-де,
і він перейде все, що понадміру
дає душі неторкані права.
Він матиме замовчувану віру:
яка сумирна й лагідна трава.
Між 22.8 і 5.9.1907, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
1 березня 2012 року, Київ
