СОНЕТ XXVI
(«Сонети до Орфея». Перша частина)
Ти є божественний, ти – нескінченне звучання
там, де менади напали юрбою, котра
долана голосом там, де розрада остання –
то понад ними твоя неподолана гра.
Не потрощили ні ліри тобі, ні чола.
І шаленіли, й відламки швиргали камінні,
та каменюка, поцілена в серце, однині
в леті повільному лагідна й ніжна була.
Їхньою помстою знищений ти, але є
в левах і скелях, деревах і птастві, повсюди
пісня твоя, нескінченне звучання твоє.
Згублений Боже! Ти слід, але путь не пуста!
Там, де тобі ворождою розтерзано груди,
ми в наслуханні – природи слухняні вуста.
Між 2 і 5.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
14 лютого 2012 року, Київ
