СОНЕТ VІІІ
(«Сонети до Орфея». Друга частина)
Вас небагато, дитинства далекого друзі,
там, де подосі розкидано в місті сади:
як ми знайшлись і вподобались там, у галуззі,
як гомоніли мовчазно, прийшовши сюди,
наче ягня з говірливим листочком. Нікому
вже не належала наша розрада. Чиє
все це було? Те, що згасло у тлумі людському
і у тривозі тривалого року, чи є?
Мчали повозки, зникали і знов поставали
там, де облога будинків тверда і пустинна.
Що відбувалось у Всесвіті, хто маячів?
Тільки м’ячі, тільки їхні прекрасні овали.
Навіть не діти... Та часом ставала дитина
в тихій знемозі під вічне падіння м’ячів.
(Пам’яті Еґона фон Рільке)
(Пам’яті Еґона фон Рільке)
Між 15 і 17.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
13 лютого 2012 року, Київ
