СОНЕТ XXVІ
(«Сонети до Орфея». Друга частина)
Зграї пташиної роєний грай...
Творена граєм незаймана тайна.
Гра просто неба прегарна і зграйна,
скрики дитинні – у скрикові зграй.
Скрики знічев’я. Неначе ліниво
там у всесвітні пустоти оспалі
(скрики ввіходять, як люди у сниво)
ввігнано їхнього вереску палі.
Де ми? Щоразу вільніші надміру,
наче дракони, що знову на волі,
низько полюємо, всміхнені, кволі,
биті вітрами. – Кричуще допіру,
Боже співучий, полине поволі
й тихо нестиме поставу і ліру.
Між 19 і 23.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
21 лютого 2012 року, Київ
