СОНЕТ XVII
(«Сонети до Орфея». Перша частина)
Старець непевний при дні,
в тихім корінні,
там за джерелами дні
темної ріні.
Там поза сурмами шлють
шепти нечутні,
злучена мужеська лють,
жони – як лютні…
Гілка до гілки, сплелись
виміри й міри.
Вгору... О, вгору колись...
Бито галузки старі.
Та щонайвища вгорі –
вигином ліри.
Між 2 і 5.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
17 лютого 2012 року, Київ
