СОНЕТ ХХII
(«Сонети до Орфея». Друга частина)
О, попри долю: буття пречудесні рясноти,
перешумовані в парках, – чи там, на межі,
там, де портали, балкони тримаються доти,
поки під ними завмерлі камінні мужі.
Бронзовий дзвін серцевину щоденно підносить
проти шорсткої буденності – наче нове.
Там, де Карнак, однієї колони задосить:
храми одвічні у вічності переживе.
Падають надміри звільна одвіку й донині,
далі – поквапливо в жовтій, похиленій днині,
там, де у світлі надмірному більшає ніч.
Шал розчиняється стишено, гасне і тане.
Вигини лету в повітрі – де все безнастанне,
там, де ніщо не намарне. Де явлено ввіч.
Між 17 і 23.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
2 лютого 2012 року, Київ
