СОНЕТ XXI
(«Сонети до Орфея». Друга частина)
Серце, оспівуй сади невідомі, щораз
наче залиті у скло в недосяжнім сіянні.
Онде троянди й вода – Ісфаган і Шіраз, –
слав, і оспівуй, і відай: вони незрівнянні.
Серце, єднання й поріднення з ними яви.
Наче кожнісінька смоква з тобою не в’яне.
Начебто там, де повіє повітря духмяне,
ти постаєш з-поза цвіту, галуззя й трави.
Ні, не від того пізнавані злигодні нині,
що попри все ти явилося й нині єси!
Нитко шовкова, нарешті ти є у тканині.
Хоч би з якою картиною дивною жить
(хай тільки мить у паланні жахної яси),
вчуй, то єдиний, уславлений килим лежить.
Між 17 і 23.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
29 січня 2012 року, Київ
