* * *
Останній болю, увійди у тіло,
непогамовний, пізнаний: колись
я в духові палав, запалахтіло
тепер усе в тобі; переплелись
нескорені конари у паланні,
горю в тобі, вогонь на мене ллють
і огортають пломені захланні,
вгортає пекла нетутешня лють.
Я чистий, без прийдешнього, нема
в огнях страждання – у жахному тливі –
прийдешнього, вогні палахкотливі
в німотнім серці, просторінь німа.
Той, хто згоряє звільна, – то ще я?
Всі спомини далекі й негучні.
Життя, життя: усе в далечині.
Я сам. І ця вогненна течія.
То зречення. Відмінне від недуг,
відстрочених дитині. То є привід
побільшати. Все звало й шепотіло.
Не йди у те, що здавна блискотіло
Грудень 1926
(останній запис в останньому нотатнику поета)
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
15 – 16 листопада 2011 року, Київ
