Мойсей Фішбейн. «... і сад, і коло золотаве...»

Мойсей Фішбейн

* * * 

... і сад, і коло золотаве

навколо саду і чола,

і знову коло, і бджола,

і літо в літеплові, аве

Марія, аве, горня вість,

і кружеляння до нестями,

і поза горніми вістями

прозорі крила... крила... шість

у полудневім палахтінні,

коли довкіл не чаклуни,

не чорна мла, не час луни,

коли бджола навколо тіні

за колом коло, замалі

в липневім літеплі істоти,

легке крило війнуло, хтó Ти,

недонаверненій землі.

21 – 23 серпня 2005 р., Крим

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/14.wma

ПАБЛО НЕРУДА в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

ПАБЛО НЕРУДА

Pablo Neruda

(1904 – 1973)

З іспанської переклав Мойсей Фішбейн

АЛЬБЕРТО РОХАС ХІМЕНЕС ПРИЛІТАЄ

Між пір’я, що серед ночі жахає,

між маґнолій, між телеграм,

між вітром південним і західним, з моря, –

      ти прилітаєш.

Під похованнями, під попелом,

під замерзлими черепашками,

під останніми земними водами, –

      ти прилітаєш.

Ще нижче, між дівчат-потопельниць

і сліпих рослин, і розірваних риб,

ще нижче, між хмар, ще раз

      ти прилітаєш.

Поза кров’ю й кістьми,

поза хлібом і поза вином,

поза полум’ям, –

      ти прилітаєш.

Поза оцтом і смертю,

між гниття і фіалок,

з голосом своїм небесним, зі своїм вологим взуттям, –

      ти прилітаєш.

Понад депутаціями й аптеками,

і колесами, й адвокатами, й суднами,

й червоними щойно вирваними зубами, –

      ти прилітаєш.

Над містами, де покрівлі запали,

де жінки огрядні розплітають коси

руками широкими, гребінцями загубленими, –

      ти прилітаєш.

Поряд льохів, де в тиші зростає вино

з каламутними, теплими руками,

повільними руками з дерева, що червоне, –

      ти прилітаєш.

Серед льотчиків зниклих,

поряд каналів і тіней,

поряд похованих лілій, –

      ти прилітаєш.

Серед пляшок гіркого кольору,

серед кіл ганусових і лиха,

здіймаючи руки в плачі, –

      ти прилітаєш.

Над дантистами й конґресами,

кінотеатрами, тополями й вухами,

в новому костюмі, з очима, що гаснуть, –

      ти прилітаєш.

Над твоїм кладовищем без мурів,

де збиваються з курсу матроси,

де падає дощ твого скону, –

      ти прилітаєш.

Коли падає дощ твоїх пальців,

коли падає дощ твоїх кісток,

коли падає твій мозок і сміх, –

      ти прилітаєш.

Над камінням, що на ньому ти танеш,

збігаючи вниз, до зими, вниз, до часу,

коли твоє серце краплинами падає, –

      ти прилітаєш.

Ти не там, у полоні цементу

і чорних сердець нотаріусів,

і розлючених вершників:

      ти прилітаєш.

О мальво морська, о мій рідний,

о гітаристе, вдягнений бджолою,

це неправда – стільки тіні в твоїм волоссі:

      ти прилітаєш.

Це неправда – стільки тіні тебе переслідує,

це неправда – стільки мертвих ластівок,

стільки темних жалобних просторів:

      ти прилітаєш.

Чорний вітер Вальпараїсо

випростує свої крила піни й вугілля –

підмітає небо, де ти проходиш:

      ти прилітаєш.

Є пароплави й холод мертвого моря,

і гудки, й місяці, й запах

завтрашнього дня, дощу та брудної риби:

      ти прилітаєш.

Є ром, ти і я, і моя душа, де я плáчу,

і нікого, й нічого, – лише сходи

і поламані східці, й парасолька:

      ти прилітаєш.

Онде море. Я спускаюся вночі й чую,

як ти прилітаєш під морем безлюдним,

під морем стемнілим, що сповнює мене, –

      ти прилітаєш.

Я чую крила твої, твій повільний політ,

і вода мерців б’є по мені –

мов сліпі мокрі голуби, –

      ти прилітаєш.

Ти прилітаєш, сам, самотній,

сам серед мерців, назавше сам,

ти прилітаєш без тіні, без імені,

без цукру, без рота, без трояндових кущів, –

      ти прилітаєш.

© З іспанської переклав Мойсей Фішбейн. 

____________________

Пабло Неруда (1904 – 1973) – всесвітньовідомий чілійський поет, лауреат Нобелівської премії (1971 рік). Автор численних книг надзвичайно широкого діапазону: інтимна лірика, «ґерметична» суб'єктивна поезія, громадянські та політичні вірші, аванґардистські й соціально спрямовані пошуки нового слова. 

 

АНТОН ВІЛЬДҐАНС у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

АНТОН ВІЛЬДҐАНС

Anton Wildgans

(1881 – 1932)

З німецькой переклав Мойсей Фішбейн

АДАЖІО ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ

Денно пожадане

Пурпурово тане

Між очеретів.

Розчахнувши тьмяне,

Вільге і вільшане,

Безгомінно кане

Місяць у туманне,

Ген зазолотів.

Біло, ніжногранно

Шовком верби вбрано,

Тихі сни струмка.

Плюскоти у сні є,

Скирта бовваніє,

Віддалік неспинна

Псина темноспинна –

Тінь тремка.

Я МІСТА СИН

Я міста син. Я часом чую кпини,

Мовляв, не може мати батьківщини

Міське дитя, мовляв, ніколи я

Не снив ані лісами, ні рікою.

То так, я сню бруківкою хисткою,

Кохане місто, пісенько моя!

Коли тебе покинути я мушу,

Щось незбагненне переймає душу –

Так, ніби я прощаюся навік;

Та все-таки до тебе я вертаю,

Ти постаєш мені з-за небокраю,

Мигтять вогні знайомі звіддалік.

Напровесні це передмістя кличе,

Тремтливе, шепітке і таємниче,

Ось там, за поворотом, далі, там

Ще й досі є моя маленька школа,

І школа та, і все, що є довкола, –

Як літепло поліченим літам.

А там купив я першого пенала,

Гострилку, пера, ґумку, все, що знала

Моя уява. Скільки дивовиж

Мені було розкладено для щастя!

А онде – місце першого причастя,

А онде – парк, де був крутий лупіж.

Сумирне, сутінкове, первозданне

Погасне передмістя, і постане

Мені ліхтарне сяєво, сюди,

Де вулиці твої найгомінкіші,

Веди мене – маленький клаптик тиші,

Що в ній цвітуть усі твої сади.

Я крапочка, я крапля в колотнечі,

У тісняві, мені стискає плечі

Ця непоіменована юрма,

Самотністю наповнений по вінця,

Я тут чужий, і в мене, у чужинця,

У цім краю нічого вже нема.

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

____________________

Антон Вільдґанс (1881 – 1932) – австрійський поет і драматург. Народився у Відні. Помер поблизу Відня, в Медлінґу. Керував віденським Бурґтеатром. Належав до гуртка поетів, що до нього входили Г. фон Гофмансталь, А. Шніцлер, Ф. Верфель, С. Цвайґ.

Мойсей Фішбейн. «Ані світиночки в темряві, ані...»

Мойсей Фішбейн

* * *
                              Сергієві Рохманову

Ані світиночки в темряві, ані
Голосу темної корби, коли
Поза криницею тихі воли
Бачили, як до пресвітлої Пані –
Там, де краплини живої смоли,
Там, де худобина в переступанні, –
Впала лелітка, молися й моли
Вдосвіта, поміж зелá і золи,
Попелу й цвіту: „Затьмарено бані,
Ані світиночки в темряві, ані
Голосу корби. Хай буде. Звели”.

8 – 11 березня 2006 р., Київ


Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/13.wma

«ҐРОДЕК» ҐЕОРҐА ТРАКЛЯ в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

Ґеорґ Тракль

(1887 – 1914)

З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

ҐРОДЕК

                      Іванові Васюнику присвячую цей переклад.
                                                                                              М. Ф.

Надвечір осінні ліси стугонять

Од убивчих гармат, золотаві рівнини

Й блакитні озера, понад ними сонце

Котиться млисте; ніч огортає

Вояків, що конають, дикі волання

Їхніх роздертих ротів.

Але тихо назбирує в пéрсті

Хмаровище червоне, де мешкає гнівний Господь,

Кров забуту, місячний холод;

Всі дороги – у чорне гниття.

Під золотим галуззям ночі й зірок

Тінь сестри колихлива в завмерлім гаю

Вітає душі героїв, закривавлені голови;

Й тихенько звучать в очереті темні осінні флейти.

О горда скорбото! Її вівтарі залізні,

Пекуче полум’я духу нині живить нестерпний біль,

Ненароджені внуки.

1914

© З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.

______________________________________________

Ґродек – польська назва українського містечка Городок, де класик австрійської літератури Ґеорґ Тракль (1887 – 1914) перебував під час Першої світової війни; через 45 років по тому коло Городка народився мій друг Іван Васюник.– М. Ф.

********************

1914

August: Trakl meldet sich als Freiwilliger zum Ersten Weltkrieg und wird noch im selben Monat als Medikamentenakzessist (Sanitätsoffizier) an der Ostfront im galizische Grodek (heute: Ukraine) eingesetzt. Er erträgt jedoch die Gräuel des Kriegs nicht, erleidet einen Nervenzusammenbruch und wird in das Lazarett Krakau eingeliefert, wo er auf seinen Geisteszustand hin untersucht wird. Während seines Lazarettaufenthalts schreibt er die Gedichte "Grodek", "Im Osten" und "Klage", die das Unheil des Kriegs wiederspiegeln.

3. oder 4. November: Georg Trakl befürchtet eine Anklage vor dem Kriegsgericht aufgrund seines Zusammenbruchs. Aus dieser Verzweiflung heraus tötet er sich durch eine Überdosis Kokain selbst.

П'ять поезій ҐЕОРҐА ТРАКЛЯ в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

Ґеорґ ТРАКЛЬ

(1887 – 1914)

       

Ґеорґ Тракль (1887 – 1914) – визначний австрійський поет. Народився в Зальцбурзі. Помер у Кракові. Приголомшений жахіттями Першої світової війни, заподіяв собі смерть, прийнявши в лазареті завелику дозу наркотиків. За життя видав лише одну збірку поезій. Слава знайшла його одразу після самогубства. Мірою поширення експресіонізму ставало ясно, що біля його джерел стоїть Ґеорґ Тракль.

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Лине сніг біля вікна,

Дзвони дзвонять вечорові,

В домі все напоготові,

На столі всього сповна.

Хтось, мандруючи в імлі,

Доторкнув кільце ворітне.

Древо ласки злотоквітне,

Спивши зимний сік землі.

Мандрівник іде углиб;

Ґанок болем кам’яніє.

В чистім сяєві ясніє

На столі вино і хліб.

ЛЮДСТВО

Перед пекельним урвищем юрма,

Б’є барабан, бійців похмурі чола,

Скрегоче криця; порухи сліпма,

Криваве мрево, марення довкола:

Тут Єви тінь, червінці і сурма.

Вечеря, горній промінь вироста.

Вино і хліб, години мовчазливі,

І ті дванадцять, і вночі вуста

Дванадцятьох волатимуть у сниві;

Томá до ран випростує перста.

ПОМИНАЛЬНИЙ ДЕНЬ

                                       Карлові Гауеру

Жінки, мужчини, підлітки печальні

Ці поминальні квіти залюбки

Розсипали на тьмяні усипальні

Й завмерли, смерті віддані ляльки.

Покора й страх. І моторош осіння,

За чорними кущами стала тінь.

В осіннім вітрі гасне голосіння

Над розсипом химерних мерехтінь.

Палке зітхання – у галуззі голо,

Дитя і мати – онде тліє прах.

Живі кружляють – нетутешнє коло

Повільно порошіє на вітрах.

Життя їм бéзбач, каламутні муки.

Спаси тебе Всевишній угорі

Від пекла, болю, смертної розпуки.

Бредуть самотні в зорянім шатрі.

РОЗПАД

Коли надвечір чути звуки дзвінні,

Вони, кого птахами нарекли ми,

Розкрилені небесні пілігрими,

Зникаючи в осінній далечіні,

Зовуть у горні гони. В цю хвилину

Я снитиму їх долею сяйною.

Спинився час, і мерхне сад за мною.

Я в позахмарні хлані з ними лину.

Та продимає розпадом до дрожу.

Дроздовий квиль на голій гілці гине.

Трухло вкриває ржаву огорожу,

Блакитні айстри через мить поглине,

Немов дітвóру, до життя не згожу,

На вітрі умирання самотинне.

ҐРОДЕК

                  

Надвечір осінні ліси стугонять

Од убивчих гармат, золотаві рівнини

Й блакитні озера, понад ними сонце

Котиться млисте; ніч огортає

Вояків, що конають, дикі волання

Їхніх роздертих ротів.

Але тихо назбирує в пéрсті

Хмаровище червоне, де мешкає гнівний Господь,

Кров забуту, місячний холод;

Всі дороги – у чорне гниття.

Під золотим галуззям ночі й зірок

Тінь сестри колихлива в завмерлім гаю

Вітає душі героїв, закривавлені голови;

Й тихенько звучать в очереті темні осінні флейти.

О горда скорбото! Її вівтарі залізні,

Пекуче полум’я духу нині живить нестерпний біль,

Ненароджені внуки.

1914

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

______________________________________________

Ґродек – польська назва українського містечка Городок, де класик австрійської літератури Ґеорґ Тракль (1887 – 1914) перебував під час Першої світової війни.

ҐЕОРҐ ТРАКЛЬ у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

ҐЕОРҐ ТРАКЛЬ

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР

Лине сніг біля вікна,

Дзвони дзвонять вечорові,

В домі все напоготові,

На столі всього сповна.

Хтось, мандруючи в імлі,

Доторкнув кільце ворітне.

Древо ласки злотоквітне,

Спивши зимний сік землі.

Мандрівник іде углиб;

Ґанок болем кам’яніє.

В чистім сяєві ясніє

На столі вино і хліб.

© З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.

********************

Georg Trakl

Ein Winterabend

Wenn der Schnee ans Fenster fällt,
Lang die Abendglocke läutet,
Vielen ist der Tisch bereitet
Und das Haus ist wohlbestellt.

Mancher auf der Wanderschaft
Kommt ans Tor auf dunklen Pfaden.
Golden blüht der Baum der Gnaden
Aus der Erde kühlem Saft.

Wanderer tritt still herein;
Schmerz versteinerte die Schwelle.
Da erglänzt in reiner Helle
Auf dem Tische Brot und Wein.
____________________

Ґеорґ Тракль (1887 – 1914) – визначний австрійський поет. Народився в Зальцбурзі. Помер у Кракові. Приголомшений жахіттями Першої світової війни, заподіяв собі смерть, прийнявши в лазареті завелику дозу наркотиків. За життя видав лише одну збірку поезій. Слава знайшла його одразу після самогубства. Мірою поширення експресіонізму ставало ясно, що біля його джерел стоїть Ґеорґ Тракль.