Ґалактіон
Табідзе
(1892–1959)
ДОЖИДАННЯ
НЕГОДИ
Ніч позостала ставала таїнна
і фіалкóво снігами ясніла.
Онде твоя сполотніла раїна,
онде богиня твоя сполотніла.
Листя лози виногрона щоразу –
кров, і кришталь, і коралі, і криця,
пізно пізнáване пасмо Шіразу
біля раїни щоразу іскриться.
Зáбрості юні, важкі виногрона –
лагідну цноту клечатиму ними.
Наше минуле – зникома корона,
що не омита сльозами рясними.
Грона трощитиме вітер у дневі,
де поза хмарами хмари жовтневі –
йде садівничий дощами смутними.
Душе голублива, плин голубіні,
ти серафимове сяяння плинне,
тьмарено легітні сни голубині,
краяно світле крило янголине.
Гасне леління в лілейній тканині –
крилам лілейним немає спасіння,
поза дощами холодними нині
вітер, шуліка, мокреча осіння.
Дума вмирає – ридатиме вітер,
дума вмирає: вітри і тумани.
Вітер дощенту роздолину витер.
Дума вмирає: вітри і тумани.
Плине печаль у жахнім голосінні
поза туманами, поза вітрами.
Згадані знагла пахноти весінні
поза туманами, поза вітрами.
Плине знесилення хмарної хлані,
згасли вогні в надвечірньому тливі:
гори, ущелини, олені, лані
зболені: зранено хмари хитливі.
1916
© З грузинської
переклав
Мойсей Фішбейн
