неділя, 28 березня 2010 р.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА: «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя!»


І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! 
!ואת פעם נאבקת כמו ישראל, אוקראינה שלי
לסיה אוקראינקה

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(1871 – 1913)
 Леся Українка. Фото 1901 року.

* * * 

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Укрáїно моя! Сам Бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,
рикали, прагнучи твоєї крови,
послав на тебе тьму таку, що в ній
брати братів не пізнавали рідних,
і в тьмі з’явився хтось непоборимий,
якийсь дух часу, що волав ворожо:
Смерть Україні! Та знялась високо
Богданова правиця, і народи
розбіглися, немов шакали ниці;
брати братів пізнали і з’єднались.
І Дух сказав: «Ти переміг, Богдане,
тепер твоя земля обітована».
І вже Богдан пройшов по тій землі
від краю і до краю; свято згоди
між ним і духом гучно відбулося
в золотоверхім місті. Але раптом
Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.
І знов настав єгипетський полон,
та не в чужій землі, а в нашій власній.
А далі розлилось Червоне море
і розділилося по половині,
і знов злилось докупи й затопило
кого? Ой, леле! Нóвий фараон
пройшов живий поміж Червоне море,
але козак з конем пропав навіки.
Співай, радій, ненависна чужинко,
бий в бубон і лети в танок з нестяму,
кінь і їздець в Червонім морі згинув,
тобі зостався спадок на покраси,
бо зносиш ти Укрáїни клейноди,
святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту...
немов потоп. Заграло та й ущухло
Червоне море, висохло, й осталась
безрадісна пустиня після нього.
І став по ній блукать новий Ізраїль,
по тій своїй землі обітованій,
немов якась отара безпричальна,
з отарою блукали й пастухи,
вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.
Коли ж у їх з’являвся дух великий,
що вогняним стовпом палав у тьмі,
а вдень ішов, мов туча грізно-біла,
вони не вірили своїм очам
і в розтіч розбігались манівцями,
і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о, Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Який ми гріх вчинили проти Духа,
що він зламав свій заповіт великий,
той, взятий з бою волі заповіт?
Так доверши ж до краю тую зраду,
розбий, розсій нас геть по цілім світі,
ачей, тоді журба по ріднім краю
навчить нас, де і як його шукать.
Тоді покаже батько свому сину
на срібне мариво у далині
і скаже: «Он земля твого народу!
борись і добувайся батьківщини,
бо прийдеться загинуть у вигнанні
чужою-чуженицею в неславі».
І може, дасться заповіт новий,
і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? Як маємо шукати
свому народу землю? Хто розбив нам
скрижалі серця, Духа заповіт?
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине нóвий Вавилон?

1904 р. Зелений Гай

(Друкується за публікацією: «Журнал "Наші дні", Львів, 1943 рік, ч. 8, с. 2. Подала О. Косач-Кривинюк з чернетки, що міститься в архіві Лесі Українки»).

Леся Українка. Київ. Фото 1913 року.