МАКСИМІЛІАН ВОЛОШИН
Максимилиан Волошин
Портрет Максиміліана Волошина
роботи Бориса Кустодієва.
1924 рік.
1924 рік.
Максиміліан Олександрович Волошин (справжнє прізвище – Кирієнко-Волошин, 1877 – 1932) – визначний російський поет і художник українського роду. Представник символізму та акмеїзму. Батькові предки – запорозькі козаки. Народився в Києві. Київський будинок Волошиних зберігся донині: бульвар Т. Шевченка / вул. Пирогова 24/9. Помер у кримському Коктебелі. Згідно з його заповітом, похований на вершині приморського пагорба Кучук-Янишар.
ШЛЯХАМИ КАЇНА.
ТРАГЕДІЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
ДЕРЖАВА
З російської переклав Мойсей Фішбейн
1
З сукупності
Надмірностей, бистрот,
Машин, пожадності
З’явилася держава.
Було піддáнство тверджею, мечем,
Було законом, зладою. Держава
Постала осереддям
Кустарного, розсіяного зла:
Тим незміренним панцерним утрунком,
Що в ньому людям дáно грати роль
Лише травних бактерій. Тут усе
Ґрунтовано на користі, на зиску,
На виживанні пристосованих,
На силі.
Її мораль – здоровий егоїзм,
Мета буття – травний процес, мірило
Культури – то виходків чистота
І рівночасно випорожнень ємність.
2
Щонайдавніша
Регалія держави –
То виробництво крові.
Суддя як виконавець Каїнових функцій
Непогрішимий і недоторканний.
Убивця без патенту не злочинець,
А конкурент:
Йому нема пощади.
Кустарне ремество неприпустиме,
Коли є монопольне господарство.
3
З усіх насиль
Людини над людьми
Убивство – щонайменше,
Найтяжче – виховання.
Правителі не можуть
Убити спадкоємців, але кожен
Воліє знапастити їм життя:
В дитині змалку зріє узурпатор,
Якого треба
Вчасно загнуздать.
Сенс виховання –
То самооборона від дітей.
Тож назирці за ранґом людовбивць –
Учений Комітет
Компрачикосів,
Що вправні в виробництві
Геть знезаражених
Кастратів-громадян.
4
Фіск є грабіж, а власність є крадіжка,
Крадіжка-бо
То є єдина форма
Законного надбання.
Держава
Має монополію
На виробництво
Фальшивих грошей.
Профіль на монеті
І герб країни на кредитнім знаку –
То є те саме, що відбитки пальців
На антропометричному листку:
Розписка в злодіянні.
Але руки
Грабіжників є глибоко доволі,
Щоб награбоване утримати.
Злодюги,
Розбійники й бандити – лиш вони
Достойні буть
Родоначальниками
Правлячих династій,
Батьками титулованих домів.
5
А в наші дні, коли усім потрібно
Прямим, загальним, рівним і таємним
Обрать достойного –
Єдиний є критерій
Для виборів:
Мистецтво кандидата
Обмовить супротивника
І довести
Свій власний хист облудника й злочинця.
І через те парламентським вождем
Є завше найзухваліший, а тáкож
І щонайадвокатніший з усіх.
Політика – то бруд,
Їй завше треба
Людей практичних,
Що не бридять кров’ю,
Мерців перéторгом,
Скуплянням нечистот...
Та виборці ще до сьогодні вірять
У змогу із трьох сотень нечестивців
Створити для країни
Чесний уряд.
6
Багато істин, правда є одна:
Штампована і визнана є правда.
Готована
З бруднющої білизни
Під невсипущим наглядом держави
На всі потреби,
Мізки і смаки.
Її до кави сервірують завше –
На аркушах ранковий свіжодрук,
Її ковтають нашвидку в трамваях,
І кожен, хто уранці мав укол,
На цілий день переконання має
І політичний погляд:
Сперечатись,
Галасувати і голосувать.
З державних фабрик, із мануфактур,
Як алкоголь, як сифіліс, як опій,
Патріотизм, тютюн і сірники, –
Із патентованих наркотиків
Газета
З усіх отрут є найсильніша їдь,
Яка дає нечувані прибутки.
7
Два класи завше є поза законом
В абиякій державі:
Кримінальний
Та правлячий.
Вони за революцій
Міняються місцями,
В чім, по суті,
Відмінності немає,
Але кожен,
Допавшися до влади, визнає,
Що він осердя, стрижень, вісь держави,
І зловживає правом грабежу,
І розстрілу, й насильства, й пропаганди,
Щоб довести кривавий самогон
Страт, самосудів, громадянських воєн
До перегону рядових судів,
Революційний уряд має й мав
Активом терору
Покрить пасив убивць,
Так революція
Перетрясає класи
Й побільшує державність:
Так при кожній
Бунтарній спазмі подичілих мас
Оті залізні зашморги ґароти
Ще дужче тиснуть шийного хряща.
Благонадійність, шпіонаж, цензура,
Проскрипції, доноси і терор –
То є здобутки й геній революцій!
13 квітня 1922
Коктебель
© З російської переклав Мойсей Фішбейн.
____________________
____________________
Фіск – державна скарбниця.
Ґарота – знаряддя страти.
********************
Максиміліан Волошин
ПІВНІЧНИЙ СХІД
З російської переклав Мойсей Фішбейн
„Хай буде благословен прихід твій – Бич Бога,
якому я служу, і не мені зупиняти тебе”.
Слова св. Лу, архиєпископа Труаського,
звернені до Аттіли.
Чортівня завила, загуляла
По Росії – мерхне білий світ, –
Рве, шматує сніжні запинала
Зимний, льодовий Північний Схід.
Вітер цей спізнало дике поле,
Тундри, гори, плоскогір’я голе,
Чорний вітер крижаних рівнин
Над помор’ям, над поліссям свище, –
Згарище, погроми, бойовище,
Мідні зорі, полум’я руїн.
Вітер цей – він був нам вірним другом,
В лихолітті стугонів услід –
Сотні літ ми йшли назустріч хуґам,
З Півдня йшли ми – на Північний Схід.
Війте, війте, снігові стихії,
Хай гроби вкриває білина.
В цьому вітрі – вся судьба Росії,
Вся судьба, шалена і жахна.
В цьому вітрі – гніт ланців пудових,
Русь Малют, Іванів, Ґодунових –
Хижаків, опрічників, стрільців,
Лютих білувальників людини,
Чортогону, хвищі, хуртовини –
Царський спадок для більшовиків.
Що мінялось? Клейна і клейноди?
Всюди шаленіє гураґан.
У тиранах – вибухи свободи,
В комісарах – приспаний тиран.
Вбить на палю, всипати отрути,
Всупереч природі швиргонути
Крізь віки майбутніх божевіль –
Знов те саме, знов той самий хміль.
Вчора, нині, завше: горлорізи,
Вовчі морди, машкари, мармизи,
П’яні крики вчаділих тварюк,
Дика праця нишпорки й жандарма,
Зашморги, катівні, ґрати, ярма,
Каторга, шпіцрутени, канчук,
Моторошне сниво муштрування,
Шерегів, парадів, шикування,
Пáвлів, Аракчеєвих, Петрів,
Ґатчін і жахливих Петербурґів,
Мрії ненажерливих хірургів
І шалені замахи катів,
І розгул звіроти навісної, –
Ще не всі розгорнуто сувої,
Є ще не спогадані кати:
Маячня й страхіття чрєзвичайок –
Ні Москва, ні Астрахань, ні Яїк
Більшої не знали гіркоти.
Край нам груди, бий, пали війною,
Розбратом, різнею нищівною, –
Сотні літ – назустріч всім вітрам,
Сотні літ – у крижаній пустелі, –
Не дійти і згинути в хурделі
Чи знайти сплюндрований наш храм. –
Над усе нам – задуми Господні, –
Підемо і приймемо – поклич!
Вихоре полярної Безодні –
Я тебе вітаю, Божий бич!
31 липня 1920
Коктебель
© З російської переклав Мойсей Фішбейн.
********************
********************
Голос Максиміліана Волошина:
«С каждым днём всё тише и всё глуше...» 
