Мойсей Фішбейн
* * *
Коли мій спраглий зір, моя жага воскресла
Навпомацки ведуть мене за виднокіл,
Де спека, де смага торкнула тіні тіл,
Де розгойдали день жаждиві стиглі чресла,
Де хвиля тишину до безвісти понéсла,
Де тишина росте із предківських могил,
Де порухи крила вкриває вічний пил,
Де в чорну праглибінь лягли солоні весла, –
Вчуваю, як летить за мною навздогін
Крізь віхолу сльоза моя осиротіла.
За спиною полон холодних білих стін,
За спиною полон холодного світила
І скрижанілий світ засніжених долин.
Оглянутися... ні, оглянутись несила.
