Райнер Марія Рільке. «ДИТИНСТВО». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ДИТИНСТВО

Згадаймо, як розгадувало тьму

дитинство, коли в ньому день по дневі

пливли години післяполудневі,

зникоме й недоторкане – чому?

Віщує: буде явлено у зливі,

ми досі віщування не збагнем;

ніколи не повернуться щасливі

побачення й спіткання, день за днем,

неначе речі й звірі, тільки там

спіткали людське й людяне, достоту

було в нас перевтілено Істоту,

даровану віддаленим літам.

Немов пастух, що тихо всамотів,

поміж віддалин ми у самотині,

ми торкані й покликані здалік,

ми нитка, що в полотнища картинні

просилена й картинам губить лік, –

збентежені й тремтливі поготів.

1.7.1906, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

8 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ПЕРЕД ЛІТНІМ ДОЩЕМ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ПЕРЕД ЛІТНІМ ДОЩЕМ

Зненацька щось відібрано в зела,

щось там, у парку знагла зникло в листі;

притишено наближення імлисті

до вікон. Тільки пташечка мала

висвистує захланно з-поза гаю,

і згадується там Ієронім:

і вчує злива голос, і безкраю

пташину самотину вчує в нім.

І стіни вже віддалено від нас,

і вже від нас віддалено картини,

їм наше говоріння передчасне.

Шпалери мерхнуть поміж самотини –

де післяполудневе світло гасне,

де для дитини моторошний час.

Липень 1906, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

7 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Не буде супокою тим хатам...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Не буде супокою тим хатам,

хіба що понесуть мерця щодалі,

хіба що тайне зволення, а там

із костуром на прощах позосталі

чужих доріг питатимуть, а далі

постанеш у віддалині літам.

Дороги не пустітимуть, бо ти

троянда пожадана, що з глибіні

раз на тисячоліття їм цвіте.

Знесилені, незвідані й незмінні

ті юрми там, де сяйво всесвяте.

Я споглядав ходи безмірне тло;

відтак я досі певен: загуло

те вітровіння з їхньої одежі,

коли поснули – вщухло: зникли межі,

всебільшання в роздолинах було.

20.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

4 – 5 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Великий будеш. Більший від людини...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Великий будеш. Більший від людини,

що вже тепер вона тобі щемить.

Ти старшатимеш тихо щогодини,

ставатимеш незнаніший щомить.

Це ти: немов духмяно і волого

повіяв сад у небо голубе;

неначе речі люблені слабого,

в передчутті любитимуть тебе.

І вже ані молитва, ні моління

з тобою не єднатимуть. І ті,

хто так волів твого благовоління,

блукатимуть по світі в самоті:

і гнано їх, і плекано, як сина,

їх довго прикликають і не звуть;

поєднувані усмішка й сльозина,

мали́зна дому й царствена могуть.

20.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

3 – 4 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «І засинають, і тоді, у сниві...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

І засинають, і тоді, у сниві

їх вернено у просторінь пусту,

їх дáно, наче хліб голодування,

туди, де зірка перша, де остання,

вони неначе прóливні пестливі

на молоду плодючу темноту.

На лоні ані рубчика малого,

ні близни од наймення, ані мсти,

то сі́м’я того сімені, що з нього

од вічності постати й прорости.

19.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

3 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Вони щонайтихіші, наче речі...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Вони щонайтихіші, наче речі.

Неначе друзі, звані звіддалік,

неначебто повернення старечі,

постали й пропадають не до речі,

як тихе й тьмяне, що втрачає лік.

Вони сторожа скарбу, що в завої

увік його не бачила вона, –

човни, де відхлань необоротнá,

вибілювані спекою сувої

розпростаного в полі полотна.

18.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

2 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Бог, Дерево, коли єдина віть...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Бог, Дерево, коли єдина віть

у літеплові буде шелевіть,

віститиме в достиглім шелестінні;

то край, де наслухання самотинні –

як самота моя між верховіть.

Все явлено тому, хто в самоті,

найбільше мають мати саме ті

осамотілі, не один сірома.

Бо кожна постать іншого свідома,

свойого Бога, щойно зникне втома,

поза сльозою їй відома

у всевіддаленні, удома,

стоперевтілена й питома

та хвиля – Божа однина.

Молитва ця не омина,

її видющому задосить:

Коріння Бог нам плодоносить,

розбийте дзвони; нас підносить

туди, де супокою просить

уседостигла тишина.

Коріння Бог нам плодоносить.

У глиб, до дна.

26.9.1899, Берлін-Шмарґендорф

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

1 січня 2012 року, Київ