* * *
Вже в барбарисах визріло багряне,
прив’ялі айстри згасли, поготів
той, хто у літі ще не збагатів,
себе не опанує й не догляне.
У тім, хто досі не склепив очей,
рояться роєм видива, що з рою
злинатимуть у темряву, а ще й
злинатимуть у ньому, і старою
його душа ставатиме, ачей.
Безвимірність обмови і світи,
де тихо мерхне полудневий чин;
і ти, мій Боже. Наче камінь ти,
що знов його несе до глибочин.
22.9.1901, Вестерведе
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
25 – 26 листопада 2011 року, Київ
