* * *
Не буде супокою тим хатам,
хіба що понесуть мерця щодалі,
хіба що тайне зволення, а там
із костуром на прощах позосталі
чужих доріг питатимуть, а далі
постанеш у віддалині літам.
Дороги не пустітимуть, бо ти
троянда пожадана, що з глибіні
раз на тисячоліття їм цвіте.
Знесилені, незвідані й незмінні
ті юрми там, де сяйво всесвяте.
Я споглядав ходи безмірне тло;
відтак я досі певен: загуло
те вітровіння з їхньої одежі,
коли поснули – вщухло: зникли межі,
всебільшання в роздолинах було.
20.9.1901, Вестерведе
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
4 – 5 січня 2012 року, Київ
