* * *
Тебе ревучий буревій
не вразив, там, де рев,
алеї в бурі вировій –
за втечами дерев
від того, хто тобі з імли
мета неуникнá,
кого оспівуєш, коли
стоїш коло вікна.
В тепліні, в літеплові, десь,
де літо молоде,
зростала кров дерев, що днесь
у Всетворця паде.
Ти вірив: силу всіх основ
пізнав, пізнавши плід,
його утаювано знов,
а ти, чужий, услід.
Зникоме літо – наче дім,
що в нім ти знав усе,
чекає серце, тільки в нім
ти житимеш. Несе
тебе в незмірній самоті
в недовідомі дні,
у ті завіхтерені, ті,
де падолист при дні.
Де в голім пагіллі розстань
віддалені світи,
землею, піснею постань
і просторінню ти.
Пребудь сумирний, оповість,
коли сумирна плодь
у достиганні, горню вість
пізнаваний Господь.
18.9.1901, Вестерведе
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
2 – 3 грудня 2011 року, Київ