САМОТА
Ця самота – дощі неспинні.
Зринає з моря в сутінкові тіні;
з віддалини, що тане у рівнині,
злинає ввись, до неба дороста
і з неба звільна лине на міста.
Дощить у міжгодинні, всамотіло
все надовкіл без досвіту, де сіра
безвиглядність і там, де кожне тіло
осібне, де розстання і зневіра,
де, люті запозичивши у звіра,
лягати спільно змушені на ложе:
там самота плисти у ріках може...
21.9.1902, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
23 листопада 2011 року, Київ
