СОНЕТ ІІІ
(«Сонети до Орфея». Перша частина)
Спромігся Бог. Чи хто з тутешніх лон
пройти спроможний крізь найтоншу ліру?
Стежки сердець роздвоєно надміру
там, де не має храму Аполлон.
Твій спів – не знада, не бажання там.
То є Всевишній. То всеіснування.
Коли нам бути? Де передостання
хвилина, коли він вертає нам
сузір’я й землі? Це не те, юначе,
що ти вподобав, поготів якщо
твої вуста виспівують, – одначе
ті ранні співи з пам’яті зітри.
Правдивий спів – то подих про ніщо.
То подув у Всевишньому. Вітри.
Між 2 і 5.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
7 грудня 2011 року, Київ
