ГРИГОРІЙ КОСИНКА. «АНКЕТА». Читає МОЙСЕЙ ФІШБЕЙН.

ГРИГОРІЙ КОСИНКА
(1899 – 1934)

 ГРИГОРІЙ КОСИНКА

 «АНКЕТА»

Читає Мойсей Фішбейн

ПРИМІТКА:  

В оповіданні фігурує абревіатура «бе-бе».
За тих часів це означало «боротьба з бандитизмом».

«Комнезам» – комітет незаможних селян.

АУДІОЗАПИС:

Григорій Косинка. «АНКЕТА» (1-а частина)

Григорій Косинка. «АНКЕТА» (2-а частина)

Григорій Михайлович Стрілець (прибране прізвище – Косинка) (1899 – 1934) – український письменник Розстріляного Відродження – знищеного сталінськими катами цвіту української нації. Народився в бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині. У 1919-22 роках навчався в Київському інституті народної освіти (КІНО) – так за наказом із Москви було перейменовано Київський університет (як і всі університети України; в Росії таких перейменувань не було). 1920 року Григорій Косинка став членом літературно-мистецької групи «Гроно», до якої входили Микола Терещенко, Дмитро Загул, Гео Шкурупій, Павло Филипович, художники Анатоль Петрицький, Микола Бурачек, Григорій Нарбут та інші. Вже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка  оповідань Григорія Косинки «На Золотих Богів», яка відразу ж принесла визнання. У цей час він друкувався й працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», диктором Харківського та Київського радіокомітетів. Належав до літературних об’єднань АСПИС (1923-24), «Ланка» й «МАРС». Листувався з Василем Стефаником. 1923 року в журналі «Нова Україна» (Берлін – Прага) поряд із творами Тодося Осьмачки та Валер’яна Підмогильного з’явилося оповідання Григорія Косинки «Анархісти», що в ньому відтворено пореволюційну ситуацію на селі – протест проти насильницької більшовицької політики. Цій публікації сприяв Володимир Винниченко, який тоді перебував за кордоном. Ця подія набула гучного розголосу в тогочасних мистецьких колах. Авторів звинувачували в небезпечних зв’язках із ворожою до радянської влади еміграцією. Через матеріальну скруту Григорій Косинка залишив навчання в інституті, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступав на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням своїх творів. 1924 року він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, студенткою операторського факультету Київського кінотехнікуму Тамарою Мороз. Вона залишалася вірною йому до смерті, зберегла пам’ять про нього, впорядковувала посмертні видання його творів та спогади про нього.  Подружжя мешкало в Києві на Володимирській вулиці – в одному з будинків на території Софійського собору. В їхньому помешканні часто збиралися найталановитіші київські літератори, що об’єдналися в «Ланці»: Валер’ян Підмогильний, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Марія Галич, Тодось Осьмачка. Особливо Григорій Косинка товаришував із Осьмачкою, також сином бідного селянина. Жартома їх називали Косьмачкою. 1929 року в публічному виступі вождь українських більшовиків Станіслав Косіор назвав Григорія Косинку буржуазним націоналістом. На початку 1930-х років видання творів Григорія Косинки було заборонено. 4 листопада 1934 року він був заарештований. Звинувачений у належності до «терористичної організації, що готувала замахи на керівників партії». Проходив у судовій справі разом із письменниками Антоном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським. 15 грудня 1934 року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням В. Ульріха засудила його до розстрілу. Того ж дня Григорія Косинку розстріляли в підвалах НКВС (вулиця Рози Люксембург у Києві – нині вулиця Липська, приміщення Українського фонду культури).  Посмертно реабілітований 19 жовтня 1957 року. Місце поховання Григорія Косинки вказала його вдова Тамара Михайлівна Мороз-Стрілець: Київ, Лук’янівське кладовище, братська могила на межі дільниці № 7. 1994 року там поставили дерев’яного хреста.

Фото і зворотній бік документа,

що засвідчує особу
Григорія Косинки (Стрільця). 1919 рік.

Літературне об’єднання ”Ланка”
(згодом — МАРС — Майстерня революційного слова).

Зліва направо:
Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка,
Марія Галич, Євген Плужник,
Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка.
Київ, вулиця Володимирська 49. 1925 рік.

Григорій Косинка (Стрілець)

Дружина письменника

Тамара Михайлівна Мороз-Стрілець
(1905 — 1994)

 

Зі спогадів Тамари Михайлівни Мороз-Стрілець про чоловіка: «дуже любив квіти..., а серед них... червоні косинці». Квітка ця по-науковому названа «плакун верболистий», має чимало народних назв: «залізняк червоний», «болотний бурячок» та інші. Від неї й походить літературний псевдонім Григорія Михайловича Стрільця – «Косинка».  Тамара Михайлівна розповіла це, щоб знали: письменник узяв його від квітки. Щоб не думали, що то хустинка.