* * *
Бог, Дерево, коли єдина віть
у літеплові буде шелевіть,
віститиме в достиглім шелестінні;
то край, де наслухання самотинні –
як самота моя між верховіть.
Все явлено тому, хто в самоті,
найбільше мають мати саме ті
осамотілі, не один сірома.
Бо кожна постать іншого свідома,
свойого Бога, щойно зникне втома,
поза сльозою їй відома
у всевіддаленні, удома,
стоперевтілена й питома
та хвиля – Божа однина.
Молитва ця не омина,
її видющому задосить:
Коріння Бог нам плодоносить,
розбийте дзвони; нас підносить
туди, де супокою просить
уседостигла тишина.
Коріння Бог нам плодоносить.
У глиб, до дна.
26.9.1899, Берлін-Шмарґендорф
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
1 січня 2012 року, Київ
