* * *
І засинають, і тоді, у сниві
їх вернено у просторінь пусту,
їх дáно, наче хліб голодування,
туди, де зірка перша, де остання,
вони неначе прóливні пестливі
на молоду плодючу темноту.
На лоні ані рубчика малого,
ні близни од наймення, ані мсти,
то сі́м’я того сімені, що з нього
од вічності постати й прорости.
19.4.1903, Віареджо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
3 січня 2012 року, Київ
