Райнер Марія Рільке. «Бог, Дерево, коли єдина віть...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Бог, Дерево, коли єдина віть

у літеплові буде шелевіть,

віститиме в достиглім шелестінні;

то край, де наслухання самотинні –

як самота моя між верховіть.

Все явлено тому, хто в самоті,

найбільше мають мати саме ті

осамотілі, не один сірома.

Бо кожна постать іншого свідома,

свойого Бога, щойно зникне втома,

поза сльозою їй відома

у всевіддаленні, удома,

стоперевтілена й питома

та хвиля – Божа однина.

Молитва ця не омина,

її видющому задосить:

Коріння Бог нам плодоносить,

розбийте дзвони; нас підносить

туди, де супокою просить

уседостигла тишина.

Коріння Бог нам плодоносить.

У глиб, до дна.

26.9.1899, Берлін-Шмарґендорф

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

1 січня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «У самоті останній дім села...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

У самоті останній дім села,

неначебто останній на землі.

Віддалена дорога йде в імлі,

там надовкола звільна плине мла.

Між двох віддалин це мале село –

лише місточок, де колись було

так моторошно від передчувань.

Тим, хто село покинув, темне тло

блукання і, напевно, смертна хлань.

19.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

30 – 31 грудня 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Удень ти переповідання...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Удень ти переповідання,

що в тихім шепотові є;

вже б’є годинник, то остання

поволі тиша постає.

Згасання дня повільноплинне,

Ти, Боже, збільшуваний тим.

Божисте царство, наче дим

понад дахами, вгору лине.

1904, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

29 – 30 грудня 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Моя молитва не блюзнірство, ні...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Моя молитва не блюзнірство, ні:

це наче давні книги, де щодня

тисячократно – я твоя рідня.

Моя любов до тебе. До рідні...

Чи то любов до батька? Чи не йдуть,

як ти від мене (то жорстока путь),

від батькової кволої руки?

Чи змерхле слово вкладено таки

до давніх непрочитуваних книг?

Чи то несе, немов од вододілу,

потоком душу, страдну й пораділу?

Чи батько – це не давнє, це не та

минувшина, що в ній чужіння теж,

пройдешні рухи, мертвина одеж,

зів’ялі руки, тьмарені вуста?

Він був герой, листок у часі, де

ми ростемо, а той листок паде.

18.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

29 грудня 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Нічна сторожа – безум...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Нічна сторожа – безум

навсебіч.

Він хихотить, але передусім

шукає ймення – як назвати ніч –

і кличе: десять, двадцять вісім, сім...

Несе дзвінкого три́кута, щомить

об ту сурму, що в неї не сурмить,

те дзвінне дзеленчання, і про все

він до осель пісні свої несе.

І діти в добрій ночі, і вві сні

при них чатують безуму пісні.

Та знагла пси зриваються з кільця,

тоді їм перехоплює гортань,

тремтять, коли пройшла постава ця,

жахаються, чекаючи вертань.

19.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

28 грудня 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ІЗ ЖИТТЯ СВЯТОГО». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ІЗ ЖИТТЯ СВЯТОГО

Він пострахи пізнав, непевне тло

приречення смертельної неволі.

Те звикле серце линуло поволі,

неначе син, леліяне було.

І злигодні, і злидні, наче ті

померхлі закапелки в темній днині;

він душу простягнув у темноті,

аби лежала, вже дозріла, нині

при Женихові й Панові; затим

лишився самотіти, самотина

його вгорнула простором пустим,

безмірна, безсловесна і пустинна.

А далі надійшла хвилина ця,

коли в благословенному полоні

він тихо ліг до ніжної долоні

як неподільне твориво Творця.

Між 22.8 і 5.9 1907, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

25 грудня 2011 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ЧУЖА РОДИНА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ЧУЖА РОДИНА

Постали знагла, наче кушпела,

що хтозна-звідки, що ніде й нікýди,

вони, чи то примари, чи приблуди,

де вдосвіта ні світла, ні тепла,

постали між досвітньої сльоти,

незнані й неозначені допіру,

де все туманне й вільге понадміру

там, де тебе покликано піти

провулочком. Напевно, не твоїм.

То голосу віддалені роки,

то, наче позичання незумисне,

випростування тихої руки,

що в сутінках твоєї не потисне.

Хто прийде ще? Про кого йдеться їм?

Літо (до 2.8) 1908, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

24 грудня 2011 року, Київ