* * *
Моя молитва не блюзнірство, ні:
це наче давні книги, де щодня
тисячократно – я твоя рідня.
Моя любов до тебе. До рідні...
Чи то любов до батька? Чи не йдуть,
як ти від мене (то жорстока путь),
від батькової кволої руки?
Чи змерхле слово вкладено таки
до давніх непрочитуваних книг?
Чи то несе, немов од вододілу,
потоком душу, страдну й пораділу?
Чи батько – це не давнє, це не та
минувшина, що в ній чужіння теж,
пройдешні рухи, мертвина одеж,
зів’ялі руки, тьмарені вуста?
Він був герой, листок у часі, де
ми ростемо, а той листок паде.
18.9.1901, Вестерведе
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
29 грудня 2011 року, Київ
