ІЗ ЖИТТЯ СВЯТОГО
Він пострахи пізнав, непевне тло
приречення смертельної неволі.
Те звикле серце линуло поволі,
неначе син, леліяне було.
І злигодні, і злидні, наче ті
померхлі закапелки в темній днині;
він душу простягнув у темноті,
аби лежала, вже дозріла, нині
при Женихові й Панові; затим
лишився самотіти, самотина
його вгорнула простором пустим,
безмірна, безсловесна і пустинна.
А далі надійшла хвилина ця,
коли в благословенному полоні
він тихо ліг до ніжної долоні
як неподільне твориво Творця.
Між 22.8 і 5.9 1907, Париж
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
25 грудня 2011 року, Київ
