ДИТИНСТВО
Тут рине довгий страх, то школа, то
померхлі речі в довгім обертанні.
О самотó, о дні безперестанні...
Надвір, надвір: і все в перелітанні,
і на майдані крапельки фонтанні,
й сади, що їх не знатиме ніхто.
Й носити те малесеньке пальто,
коли довкола все у виростанні.
О дивний часе, дні безперестанні,
о самото.
І далі у віддалину глядіти:
жінки, чоловіки, жінки і діти
звіддалеки барвисті все одно;
і пес, і у віддалині вікно,
довіра й страх, що їм нечутно мріти.
О сниво, о скорботні темноцвіти,
о тиха глибино.
І гратися: обрýч, і м’яч, і коло
у тім саду, що гасне у вітрах,
торкнутися дорослих, де навколо
смеркання перетрощено на прах,
додому йти, плуганитися кволо,
коли відлуння кроків по дворах.
О збагнення, що вже перехололо,
о темний страх.
Над озером навколішках стояння,
вітрильничка вертання до води;
про нього забування спозарання,
бо інші, кращі, випливли сюди.
Вглядання у глибини, задивляння,
обличчя сполотнілого сліди.
О дні дитинства, о непорівняння.
Куди? Куди?
Зима 1905/06, Париж (Медон)
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
14 – 15 грудня 2011 року, Київ
