Мойсей Фіішбейн. ПАМʼЯТІ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА

Мойсей Фішбейн

ПАМʼЯТІ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА

Господар хмизу й трощеного скла,

Волога згадка всохлого коріння,

Заблудла птиця, пісенька осіння,

Що в неї в горлі водорость мала, –

Над ним води холодна вагота,

В його очах зелене сонце мерхне.

О незранима колихка поверхне!

О нетривка без напису плита!

В нічній пустелі дитинча самітне.

З води у безмір голос тихо квітне,

І звуки тінню линуть по воді, –

Нечутна тінь маленьке місто вгорне,

Крізь небуття відчужене і чорне

Вдивлятимуться очі молоді.

1978 р., Чернівці

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/35.wma 

ПАУЛЬ ЦЕЛАН у перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА. В ЄГИПТІ

ПАУЛЬ ЦЕЛАН

Paul Celan

(1920 – 1970) 

 

Пауль Целан

В ЄГИПТІ

Ти мусиш промовити оку чужої: Обернися на воду.

Ти мусиш тих, що знаєш з води, шукати в оці чужої.

Ти мусиш кликати їх із води: Руто! Ноемі! Мір’ям!

Ти мусиш їх пишно вбирати, коли ти лежиш у чужої.

Ти мусиш їх убирати серпанком волосся чужої.

Ти мусиш промовити Руті, й Мір’ям, і Ноемі:

Дивіться, я сплю у неї!

Ти мусиш чужу коло себе якнайпишніше вбрати.

Ти мусиш її вбирати тугою по Руті, й Мір’ям, і Ноемі.

Ти мусиш чужій сказати:

Дивися, я спав у них!

© З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.

Paul Celan

In Ägypten

Du sollst zum Aug der Fremden sagen: Sei das Wasser.

Du sollst, die du im Wasser weißt, im Aug der Fremden suchen.

Du sollst sie rufen aus dem Wasser: Ruth! Noëmi! Mirjam!

Du sollst sie schmücken, wenn du bei der Fremden liegst.

Du sollst sie schmücken mit dem Wolkenhaar der Fremden.

Du sollst zu Ruth und Mirjam und Noëmi sagen:

Seht, ich schlaf bei ihr!

Du sollst die Fremde neben dir am schönsten schmücken.

Du sollst sie schmücken mit dem Schmerz um Ruth, um Mirjam und Noëmi.

Du sollst zur Fremden sagen:

Sieh, ich schlief bei diesen!

____________________

Пауль Целан (1920 – 1970) – австрійський поет єврейського походження. Його творчість уважається одним із найвищих досягнень модерної європейської поезії. Народився в Чернівцях. Похований у Парижі, де покінчив із собою – кинувся в Сену з мосту Мірабо.

 

Слухати: Пауль Целан читає свій вірш "In Ägypten" 

Мойсей Фішбейн. КОЛ НІДРЕЙ

Мойсей Фішбейн

КОЛ НІДРЕЙ *

І зникне вогкий попіл поміж зір,

і вже ніщо не зрушиться й не зблисне,

і перетне проміння прямовисне

у вишині твій опівденний зір.

І над віки знемоги і зневір,

над німоту, що душу важко тисне,

благатимеш: – Явись, єдина пісне! –

І ждатимеш – самотній, спраглий звір.

І вчуєш голос. Горня білина

і білина пустелі. І між ними –

той голос, та мелодія сумна.

Торкнешся й мариш звуками сумними.

І та сльоза під пýчками твоїми –

мов до небес натягнута струна.

1977 р., Чернівці

_____________________________

* Кол Нідрей – єврейська молитва, співана в Судний День (Йом Кіпур).

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/54.wma

Слухати спів:

КОЛ НІДРЕЙ. Співає кантор Річард Такер

КОЛ НІДРЕЙ. Співає кантор Іцхак Жребкер

ПАТРІАРХ І РАБИН. Історична мить

ПАТРІАРХ І РАБИН

ІСТОРИЧНА МИТЬ

Того дня вперше в історії України Патріарх і Рабин потисли одне одному руки. Це сталося 24 листопада 2007 року. А напередодні Патріарх Київський і всієї Руси-України Його Святість ФІЛАРЕТ звернувся з листом до Головного Рабина України АЗРІЕЛЯ ХАЙКІНА.

Ось ці історичні фотодокументи.

 

 

Того історичного дня Головний Рабин України АЗРІЕЛЬ ХАЙКІН також мав дружню бесіду  з єпископом Української Греко-Католицької Церкви БОГДАНОМ ДЗЮРАХОМ. 

 

Нехай Всевишній почує наші молитви. Нехай огорне Україну своєю ласкою. Нехай дасть Україні мир і спокій. Нехай буде над Україною Його благодать.

Мойсей Фішбейн  

 

Мойсей Фішбейн. «... і сад, і коло золотаве...»

Мойсей Фішбейн

* * * 

... і сад, і коло золотаве

навколо саду і чола,

і знову коло, і бджола,

і літо в літеплові, аве

Марія, аве, горня вість,

і кружеляння до нестями,

і поза горніми вістями

прозорі крила... крила... шість

у полудневім палахтінні,

коли довкіл не чаклуни,

не чорна мла, не час луни,

коли бджола навколо тіні

за колом коло, замалі

в липневім літеплі істоти,

легке крило війнуло, хтó Ти,

недонаверненій землі.

21 – 23 серпня 2005 р., Крим

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/14.wma

ПАБЛО НЕРУДА в перекладі МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

ПАБЛО НЕРУДА

Pablo Neruda

(1904 – 1973)

З іспанської переклав Мойсей Фішбейн

АЛЬБЕРТО РОХАС ХІМЕНЕС ПРИЛІТАЄ

Між пір’я, що серед ночі жахає,

між маґнолій, між телеграм,

між вітром південним і західним, з моря, –

      ти прилітаєш.

Під похованнями, під попелом,

під замерзлими черепашками,

під останніми земними водами, –

      ти прилітаєш.

Ще нижче, між дівчат-потопельниць

і сліпих рослин, і розірваних риб,

ще нижче, між хмар, ще раз

      ти прилітаєш.

Поза кров’ю й кістьми,

поза хлібом і поза вином,

поза полум’ям, –

      ти прилітаєш.

Поза оцтом і смертю,

між гниття і фіалок,

з голосом своїм небесним, зі своїм вологим взуттям, –

      ти прилітаєш.

Понад депутаціями й аптеками,

і колесами, й адвокатами, й суднами,

й червоними щойно вирваними зубами, –

      ти прилітаєш.

Над містами, де покрівлі запали,

де жінки огрядні розплітають коси

руками широкими, гребінцями загубленими, –

      ти прилітаєш.

Поряд льохів, де в тиші зростає вино

з каламутними, теплими руками,

повільними руками з дерева, що червоне, –

      ти прилітаєш.

Серед льотчиків зниклих,

поряд каналів і тіней,

поряд похованих лілій, –

      ти прилітаєш.

Серед пляшок гіркого кольору,

серед кіл ганусових і лиха,

здіймаючи руки в плачі, –

      ти прилітаєш.

Над дантистами й конґресами,

кінотеатрами, тополями й вухами,

в новому костюмі, з очима, що гаснуть, –

      ти прилітаєш.

Над твоїм кладовищем без мурів,

де збиваються з курсу матроси,

де падає дощ твого скону, –

      ти прилітаєш.

Коли падає дощ твоїх пальців,

коли падає дощ твоїх кісток,

коли падає твій мозок і сміх, –

      ти прилітаєш.

Над камінням, що на ньому ти танеш,

збігаючи вниз, до зими, вниз, до часу,

коли твоє серце краплинами падає, –

      ти прилітаєш.

Ти не там, у полоні цементу

і чорних сердець нотаріусів,

і розлючених вершників:

      ти прилітаєш.

О мальво морська, о мій рідний,

о гітаристе, вдягнений бджолою,

це неправда – стільки тіні в твоїм волоссі:

      ти прилітаєш.

Це неправда – стільки тіні тебе переслідує,

це неправда – стільки мертвих ластівок,

стільки темних жалобних просторів:

      ти прилітаєш.

Чорний вітер Вальпараїсо

випростує свої крила піни й вугілля –

підмітає небо, де ти проходиш:

      ти прилітаєш.

Є пароплави й холод мертвого моря,

і гудки, й місяці, й запах

завтрашнього дня, дощу та брудної риби:

      ти прилітаєш.

Є ром, ти і я, і моя душа, де я плáчу,

і нікого, й нічого, – лише сходи

і поламані східці, й парасолька:

      ти прилітаєш.

Онде море. Я спускаюся вночі й чую,

як ти прилітаєш під морем безлюдним,

під морем стемнілим, що сповнює мене, –

      ти прилітаєш.

Я чую крила твої, твій повільний політ,

і вода мерців б’є по мені –

мов сліпі мокрі голуби, –

      ти прилітаєш.

Ти прилітаєш, сам, самотній,

сам серед мерців, назавше сам,

ти прилітаєш без тіні, без імені,

без цукру, без рота, без трояндових кущів, –

      ти прилітаєш.

© З іспанської переклав Мойсей Фішбейн. 

____________________

Пабло Неруда (1904 – 1973) – всесвітньовідомий чілійський поет, лауреат Нобелівської премії (1971 рік). Автор численних книг надзвичайно широкого діапазону: інтимна лірика, «ґерметична» суб'єктивна поезія, громадянські та політичні вірші, аванґардистські й соціально спрямовані пошуки нового слова. 

 

АНТОН ВІЛЬДҐАНС у перекладах МОЙСЕЯ ФІШБЕЙНА

АНТОН ВІЛЬДҐАНС

Anton Wildgans

(1881 – 1932)

З німецькой переклав Мойсей Фішбейн

АДАЖІО ДЛЯ ВІОЛОНЧЕЛІ

Денно пожадане

Пурпурово тане

Між очеретів.

Розчахнувши тьмяне,

Вільге і вільшане,

Безгомінно кане

Місяць у туманне,

Ген зазолотів.

Біло, ніжногранно

Шовком верби вбрано,

Тихі сни струмка.

Плюскоти у сні є,

Скирта бовваніє,

Віддалік неспинна

Псина темноспинна –

Тінь тремка.

Я МІСТА СИН

Я міста син. Я часом чую кпини,

Мовляв, не може мати батьківщини

Міське дитя, мовляв, ніколи я

Не снив ані лісами, ні рікою.

То так, я сню бруківкою хисткою,

Кохане місто, пісенько моя!

Коли тебе покинути я мушу,

Щось незбагненне переймає душу –

Так, ніби я прощаюся навік;

Та все-таки до тебе я вертаю,

Ти постаєш мені з-за небокраю,

Мигтять вогні знайомі звіддалік.

Напровесні це передмістя кличе,

Тремтливе, шепітке і таємниче,

Ось там, за поворотом, далі, там

Ще й досі є моя маленька школа,

І школа та, і все, що є довкола, –

Як літепло поліченим літам.

А там купив я першого пенала,

Гострилку, пера, ґумку, все, що знала

Моя уява. Скільки дивовиж

Мені було розкладено для щастя!

А онде – місце першого причастя,

А онде – парк, де був крутий лупіж.

Сумирне, сутінкове, первозданне

Погасне передмістя, і постане

Мені ліхтарне сяєво, сюди,

Де вулиці твої найгомінкіші,

Веди мене – маленький клаптик тиші,

Що в ній цвітуть усі твої сади.

Я крапочка, я крапля в колотнечі,

У тісняві, мені стискає плечі

Ця непоіменована юрма,

Самотністю наповнений по вінця,

Я тут чужий, і в мене, у чужинця,

У цім краю нічого вже нема.

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

____________________

Антон Вільдґанс (1881 – 1932) – австрійський поет і драматург. Народився у Відні. Помер поблизу Відня, в Медлінґу. Керував віденським Бурґтеатром. Належав до гуртка поетів, що до нього входили Г. фон Гофмансталь, А. Шніцлер, Ф. Верфель, С. Цвайґ.