Хаїм Нахман Бялік у перекладі Мойсея Фішбейна

Хаїм Нахман Бялік

НА ПОРОЗІ БЕТ-МІДРАШУ

З івриту переклав Мойсей Фішбейн.

Я знову, рідний храме, став твоїм,

Торкнувшись порохнявого порога.

Ці стіни знов хисткі, неначе дим,

І стеля чорна, і брудна підлога.

Шляхи позаростали і стежки.

Руйновище. Ані плачу, ні свята.

Тремтять у павутинні павуки,

І крячуть у покрівлі воронята.

Здригаються колони на вітрах,

Відламки стін потрощено на прах.

І порохи, і Тори вже нема,

Гниють у бочці плісняві сувої.

У тишині торкається сліпма

Самотній промінь темряви сумної.

О стіни храму, стіни ці святі!

Народу й духу схов у часоплині, —

Чому ви стоїте у німоті,

Розкинувши ці довгі чорні тіні?

Чи Бог пішов навік од цих руїн

І вже до вас не верне більше Він?

Покинуті, похмурі, мовчазні,

Скорботою німою оповиті,

Згадали ви зі мною давні дні

А чи синів, розвіяних по світі?

Питайте, я чекаю запитань

Про всіх синів з далекої долини.

Здолала нас ворожа чорна хлань,

З Ахору я прийшов під рідні стіни, —

Вернувся я, знеславлене дитя,

Звитяжцям не судилось вороття.

Немов жебрак похилений, стою.

Мій храме, ми спустошені з тобою.

Зруйнованість оплакую свою

Чи плачу над руїною святою?

Твої сини, птахи твої сумні, —

Так тінь майне і у конарах щезне —

Розвіялись вони по чужині,

Покинувши кубло твоє старезне.

Вони помруть, забувши рідний храм,

Чи інша смерть судилася синам?

Мої шляхи — полин і ковила.

Божисту славу втрачено в розстанні.

Вода під саму душу підійшла —

Я відчував ті дотики останні.

Твій прихисток, твоя затишна тінь —

Рятунок мій, — душа моя нетлінна,

І серце досі сповнене стремлінь,

Дарма, що підгинаються коліна,

Що спорожнілий, став на твій поріг, —

Я Бога спас, і Бог мене зберіг.

Не хочу ні шаленства, ні ганьби,

Відтак любов’ю житиму палкою,

Таж ми неправди лютої раби, —

Вернися, мій жаданий супокою!

Мені не оскверняти Божих див

І права первака не продавати,—

Брехню зневажу, — Бог мені судив

Не левом бути — з вівцями вмирати.

Ні пазурів, ні ікол чотирьох, —

Вся сила — Богу, все життя — то Бог.

Мов ящірці зіщуленій луска —

Для мене духу вічного фортеця.

Далека та хвилина чи близька —

Коли до бою вийти доведеться,

Біля правиці завше буде Бог,

Я битимусь в шаленому пориві,

Нестримно йтиму з Ним до перемог.

Лежать убиті леви злотогриві.

Живло — травинка, висохла й німа, —

Лиш подув Божий — і його нема.

Та не навчився бити мій кулак,

Я сили не віддав питву і блуду —

Я для пісень родився, і відтак

Я, бранець правди, їх співати буду.

В усіх кінцях небес мої пісні,

У горнім горлі кожної істоти, —

І вже простує правда в тишині,

І голосів божистих не збороти.

Ні звуків, ані слів ізвіддалік —

Слова божисті лишаться навік.

Моє ім'я зневажив лиходій,

Воно ж без плям перелюбу і крові

На тій межі, останній і святій,

Постане знаком Божої любові.

І знатимуть: відлюдник-мандрівець

Білоголовий брів між лиходії

Бісівську силу звівши нанівець,

Очистив душі, юрбам дав надії, —

Він тільки й мав, що срібло голови,

Торбину, костур, тихі молитви.

Намете Шемів, не впадеш повік!

Я з купи праху відбудую стіни.

Мій храме, ти у темряві не зник!

Мій храме, ти відродишся з руїни!

Постане для прийдешніх поколінь

Храмина і просторіша, і вища,

Проллється світло, відтіснивши тінь, —

І Божий дух сяйне з-під хмаровища.

Уздрить усе живе: загинув лох,

Зів’яла квітка, та навіки — Бог.

© З івриту переклав Мойсей Фішбейн.

БЕТ МІДРАШ — місце вивчення єврейських святих книг.

Шем — дослівно: ім'я. Вживається замість слова Бог.

Лох — рослина (дика оливина, єрусалимська верба).

____________________

Хаїм Нахман Бялік (1873 — 1934) — видатний єврейський поет і прозаїк, один із основоположників сучасної поезії мовою іврит. Народився на Волині. Жив в Одесі. Помер у Відні. Похований в Ізраїлі.

Мойсей Фішбейн. «… І вже вуста судомою звело...»

Мойсей Фішбейн

*  *  *

Богданові Бойчукові

… І вже вуста судомою звело,

І прийняла душа неопалима

Розпечені горби Єрусалима

І Києва обпалене зело.

О крапелько, промінчику, бджоло,

Перлинко, доле, о напівнезрима, —

Мого буття недоторкáнна рима, —

Солодке і розвогнене жалó, —

Благослови, хай лишаться мені

Юга понад скорботною Стіною

Й понад Рікою схили весняні.

Благослови, хай лишаться зі мною,

Допоки йти дорогою земною,

Допоки є ще спогади земні.

5 – 6 лютого 1989 р., München

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/18.wma

СИМОН ПЕТЛЮРА. ЗВЕРНЕННЯ, НАКАЗ ТА ВІДОЗВА

ЗВЕРНЕННЯ, НАКАЗ ТА ВІДОЗВА

СИМОНА ВАСИЛЬОВИЧА ПЕТЛЮРИ

ЗВЕРТАННЯ ДИРЕКТОРІЇ ДО КОЗАКІВ І ЄВРЕЇВ

Телеграма 14 січня 1919 року

    Комкору 1 – Житомир, комкору 2 – Вінниця, отаману Оскілко – Рівне, отаману Омеляновичу-Павленко – Біб’ярка, отаману Стецурі – Кам’янець-Подільський, отаману Кириєнку – Могилів-Подільський, отаману Волинцю – Літин.

    По наказу Головнокомандуючого передаю копію телеграми від Директорії для оголошення серед військ. По деяких місцях України окремими групами козаків вчинялись насильства над євреями. По перевірених відомостях, козаків вербували на це провокатори гетьманці, добровольці та ті, що називали себе „большевиками”. Вони робили це для того, щоб осоромити українську республіканську армію, щоб викликати проти українського козацтва ненависть населення, щоб внести в край безладдя та безчинство і такими способами вернути старе панування поміщиків та буржуазії. Деяких з таких провокаторів і погромників уже спіймано і розстріляно.

    Директорія наказує козакам народної армії, всім чесним громадянам хапати таких провокаторів і тих, хто підбурює на насильства, і негайно доставляти до військового суду. Гетьманців, контрреволюціонерів, що приховались під назвою республіканців, Директорія рішуче застерігає: хто посміє тими чи іншими способами плямувати честь армії трудового українського народу, той понесе найсуворішу кару. Все ж демократичне єврейство Директорія закликає енергійно боротись з тими окремими членами єврейської нації, які своїми анархо-большевицькими виступами проти трудового народу України та її державності дають привід гетьманцям та провокаторам вести демагогічну і шкідливу агітацію проти всього єврейства і взагалі українців, щирих оборонців всякого трудового народу і втягати в тяжкі непорозуміння з єврейською не анархо-большевицькою і вірною українській державності демократією.

Голова Директорії Винниченко, члени: Швець, Петлюра Андрієвський і Макаренко.
Київ, 11 січня 1918 року.

Наказую про це „Звертання Директорії” сповістити підлеглі Вам частини і зробити відомим всім козакам.

Головний Отаман Петлюра
Вартовий отаман (підпис)
____________________

З „НАКАЗУ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК УНР, 26 серпня 1919 року”

    Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення – їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми – було поневолене й позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю...

    Всіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітчизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вчинках, не жаліючи для злочинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закликає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення...

Головний отаман Петлюра
Начальник штабу Головного отамана, отаман Юнаків
____________________

З ВІДОЗВИ „ПРОТИ ПОГРОМІВ”

    Наша Народна Армія мусить нести рівність, братерство і визволення українському і єврейському громадянствам, бо останнє активно підтримує Правительство УНР. Всі його партії, як то: Бунд, Об’єднанці, Поалей-Ціон і Фолкс-Партей стали на ґрунті самостійності України і беруть участь у будівництві республіки.

    Я сам знаю, коли представники єврейського населення допомагали нашому війську і підтримували законну республіканську владу.

    З великою пошаною я ставлюся до тих жертв єврейського населення, які воно понесло на вівтар нашої отчизни в цій боротьбі.

    З донесення командуючих нашими славними дивізіями та корпусами і од державних інспекторів я знаю також і про те, що єврейське населення допомагало нашим хворим і раненим і діти євреїв обмивали кров з ран у наших козаків в шпиталях, наскоро улаштованих за 3 – 5 верст од бойової лінії.

    Мене зворушили сльози подяки на очах наших козаків до євреїв за їх сердешне піклування і допомогу ближньому, і я з приємністю спостерігав, як козаки нашої армії ставили варту біля крамниць та склепів єврейських, охороняючи їх майно від грабунків.

    Виправлення мосту єврейським населенням під Старокостянтиновим, зруйнованого большевиками, в дуже короткий термін і допомога харчами, білизною теж говорять за лояльне до нашої армії відношення.

    Маю певність і тверду надію, що такі факти надалі будуть частішими з боку єврейського громадянства і принесуть користь, так потрібну в справі заспокоєння для нашого краю...

Кара на смерть мусить упасти на голову погромників і провокаторів.

Головний отаман Петлюра
12 жовтня 1919 року

Едуард фон БАУЕРНФЕЛЬД. ДРІБНІ УРЯДОВЦІ

Едуард фон Бауернфельд

Eduard von Bauernfeld (1802 — 1890)

ДРІБНІ УРЯДОВЦІ

Державу нищено стократ,

Нас доведе до ручки

Новітній пролетаріат:

Пошлюблені карлючки.

Писарчукова всемогуть —

Загроза кожній владі,

І кусонуть, і гризонуть,

Малій платні не раді.

Ще їхнім виплодкам світи

Конторні перебрати;

Велика Австріє, тремти,

Крокують бюрократи!

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

____________________

Едуард фон Бауернфельд (1802 — 1890) —  австрійський поет, прозаїк, драматург. 

Мойсей Фішбейн. «Ця вулиця зникома...»

Мойсей Фішбейн

* * *

Ця вулиця зникома,

Це дерево старе,

Там, де стояла кома,

Поставили тире,

І годі намовляти,

Що втрата замала,

Колиску немовляти

Завія замела,

Лягла не до паркана

Зимова кропива,

Юрма недоторкáнна

Зіниці пропива,

В місцині непрозорій

Криниця кажана,

Чи храм, чи лепрозорій,

Чи крейда крижана,

І скрипка не воскресла,

І згадано не все,

Що крига новоскресла

До безвісти несе.

26 жовтня – 16 листопада 2000 р., Altenerding

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/33.wma

Співають сестри Тельнюк (музика Лесі Тельнюк):  

http://maysterni.com/mp3/Cya_vulycya_znykoma.wma

Мойсей Фішбейн. Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!»

 Мойсей Фішбейн

член Українського Центру Міжнародного ПЕН-клубу

та Національної спілки письменників України,

лауреат премії імені Василя Стуса

Виступ на міжнародному Форумі «LET MY PEOPLE LIVE!», 
присвяченому 65-й річниці трагедії Бабиного Яру

Київ, Національна Опера, 27 вересня 2006 року

Високошановний пане Президенте України!

Квод га-Насі шель медінат Ісраель!

Високошановний пане Президенте Хорватії!

Високошановний пане Президенте Чорногорії!

Пані й панове! Друзі!

Стоячи в цій пишній, цій урочистій залі, я бачу повні жаху очі дитинки, яку женуть до ями. Я бачу повні жаху очі мами, яка притискає до себе немовля, несучи його на смерть, під кулеметні черги. Я бачу їхню смертну муку.

Моїх братів і сестер убивали в Бабиному Яру 
тільки за те, що вони народилися євреями. 
Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю.

Так, у Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі лежать не лише євреї. Ми брати по крові. По крові, пролитій у Бабиному Яру. Там лежать роми. Їх убивали тільки за те, що вони народилися ромами. Я схиляю голову перед їхньою пам’яттю. В Бабиному Яру, у величезній єврейській могилі, лежить убита нацистськими нелюдами велика українська поетка, велика українська патріотка Олена Теліга. Я схиляю голову перед її пам’яттю.

Я схиляю голову перед тими праведниками, перед тими українцями, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Я схиляю голову перед пам’яттю великого українця – митрополита Андрея Шептицького, який переховував у себе євреїв, серед них був рабин Давид Кахане. 
Я схиляю голову перед пам’яттю українських греко-католицьких черниць, які переховували єврейських дітей. Я схиляю голову перед сотнями українських родин, які рятували єврейські душі. Серед них селянська родина з Сумщини, яка в своїй хаті переховувала трьох єврейських дівчат із міста Ромни, – я схиляю голову перед родиною Варвари Тимофіївни Ющенко, 
мами Президента України.

Мертвим не болить. Болить живим. У двадцятому столітті, впродовж дев’яти років Україна зазнала двох геноцидальних гіперкатастроф: Голокост і Голодомор. Про одну з них світ знає. Про другу знати не хоче. Так само, як світ знає про Шиндлера й не хоче знати про українця Шептицького. Ці дві гіперкатастрофи болітимуть нам до скону. Бабин Яр болітиме нам до скону. Бабин Яр болітиме нашим дітям, нашим онукам, нашим правнукам. Бабин Яр – це наш вічний біль. Бабин Яр – це наша незагойна рана.

... Ось вони б’ють їх дрючками... Ось вони женуть їх до ями... Ось очі дитинки, яку женуть до ями... Ось очі матері, в якої видирають її немовля...

Господи! Вічна пам’ять убієнним.
 

Мойсей Фішбейн. ЯР

Мойсей Фішбейн

ЯР

І

У вранішню тишу
б´ються крила птахів.
Самотній голос.
Самотня зірка.
Ще не зітерті
вчорашні сліди,
вечір без колискової.
Ще з люстра не зникли
вчорашні обличчя.
Ще спить
Рохеле без дірки в скроні.
Самотній голос.
Вже зірки нема.
Птахи дивляться на землю
з холодного неба.
Човгання. Гамір. Рипіння. Тупіт.
Вони йдуть
холодною твердою бруківкою,
тисячі люду
йдуть між твердих невблаганних стін,
вони несуть
Рохеле без дірки в скроні,
ось вона, скроня,
дитяча скроня без дірки,
вони несуть її туди, до кулеметів.
Човгання. Тупіт. Рипіння. Гамір.
З неба
на землю
дивляться птахи.

ІІ

Понад Бабиним Яром летять журавлі –
вересневе ридання.
Понад Бабиним Яром летять журавлі –
як надія остання.
Чорні тіні летять у важкій тишині,
у своїй самотині,
понад осінь летять, понад ночі і дні
ці тіла журавлині.
І несуть недосяжність на кожнім крилі,
і зникають у мреві.
Понад Бабиним Яром летять журавлі,
ці плачі вересневі.

1974 р., Київ

Читає автор: http://maysterni.com/mp3/mojsej/56.wma