Ґалактіон Табідзе
(1892–1959)
* * *
Відає вулицю, йде всамотіло,
злива і вітер багатоверстóві.
Знагла забуло Всевишнього тіло,
стало незнане Христу і хрестові.
Тіло відчуло жароту безкраю,
скинув шапчину і крапельки витер.
Наче голублення плинного раю –
хмари холодні, зволожений вітер.
Сонно чужіла юга виднокола,
тіні чужіли при кожному домі.
Мчали зникомі коляски довкола,
наче у сниві краї невідомі.
Звідки й куди... На незнаному мості
цю тяготу заповідано решті.
Він відчуває наближення млості,
і супокою, й покори нарешті.
1914
© З грузинської
переклав Мойсей Фішбейн
