Райнер Марія Рільке. «Призвілля снива, де сльоза паде...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Призвілля снива, де сльоза паде.

О, прóсвіт серця там, де суще, де

удень розкішні перла вкрило скло.

Куди це поринало? Де стекло?

Я втілення сльозини, але він?

Я в ньому знову з ним навперегін?

Мій осіянний плач не в ньому є?

Оплакуване мною – не моє?

Чому то я? Чому то він? Чому

між нами знагла янгол тихоплину?..

Просоння: сном даровано йому

гербарій: цвіт, листочок і стеблину.

24.8.1917, Бекель-бай-Бірен

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

30 – 31 березня 2012 року, Київ 

Райнер Марія Рільке. «РАЙДУГА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

РАЙДУГА

З вигнутого сховища плюти

вільного прояснення сягати:

світлий край – прозористі світи;

всі двори воліли присягати

так, неначе долано загати,

до діяння тайного прийти.

І було нагадувано: глянь:

дощові пишноти поза млою,

ринула шпариною малою

брами ока гнута горня хлань.

Явлено прояснення світам:

то передчування вечорові,

то волога спраглому дворові

квітами вертатиметься там.

16.4.1914, Шантійї

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

29 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Знічев’я тінь митця в міцній долоні...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Знічев’я тінь митця в міцній долоні

пройшла поза обличчя осяйне:

звикання ночі в зоряному лоні.

То річ, де все знічев’я промайне,

всі речі, зрозумілі й несторонні;

воно було допіру потайне.

О, шлях речей, де зречення сумне!

О, прагнення знемоги невгомонні!

26 чи 27.1.1914, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

28 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Були часи неначе нічиї...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Були часи неначе нічиї:

богове йшли, на них земля зважала,

Бог-Вітер гнув до вигину кружала

божественну дріаду, і лежала

весела німфа в кожнім ручаї.

Коли прийшла печаль до пастуха,

він обтинав подовжену тростину,

вона, ще не пізнавана й суха,

оплакала віддалину пустинну.

Нам дáно: доплітати у житті

те, що було розплетено допіру,

в дерева поринати потаймиру,

в одміненій джерельній марноті

постати духом доланого виру.

Щодалі ми примножувані в листі,

що ладне до загубленого йти;

ми завше там, де легшання божисті

у важчанні людської ваготи.

5.1.1914, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

27 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «МІСЯЧНА НІЧ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

МІСЯЧНА НІЧ

Стежка садова – глибоке тривання напою,

тихо шелéснуло – широко листя шумить.

Місяць наближений легко торкнув голубою

хвилею лаву, що нині цвістиме щомить.

Тиша притисне. Пробудження горнє увіч?

Зоряно й чутно вікно виринає навпроти.

Руки вітрів, подолавши безмірні широти,

там до обличчя несуть найвідлеглішу ніч.

Початок липня 1911, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

26 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Ти – верхогір’я, горяні рамена...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Ти – верхогір’я, горяні рамена, –

безлюдний схил, вершина безіменна,

сніги правічні, зоряна вселенна,

духмяні полонини цикламена,

обарвлення незайманих верет,

уста висот, високий мінарет

(із нього до молитви ще не звали):

Чи там, де ті базальтові завали,

я той метал, що досі тихо жде?

Мене Твої заглибини сховали,

я відчуваю: все в Тобі тверде.

Чи то є мій непогамовний страх,

що постає повільно над містами,

коли міста в імлистих вечорах?

Чи хтось Тобі правдивими вустами

розкаже, що вони облудний прах?

Од себе гнав би їх, немов мурах,

немов посохле струччя на вітрах...

Про те, що йдеш, поблажливо зрони, –

мені не залишається ні грана,

мої вуста – немов закрита рана,

і руки – наче пси, завмерлі зрана,

я осторонь моєї сторони.

Година жде – чужа і невблаганна.

13 та 14.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

24 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Я гору важелезну роздираю...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Я гору важелезну роздираю,

йдучи жорсткими жилами руди;

глибочина – ні далечі, ні краю:

в наближеному трудно прозираю

лише каміння, явлене туди.

Ще болі невпізнанні в тім полоні,

де зменшує мене прачорна хлань;

стань ваготою вторгнення долань:

прийми мене вседоторком долоні,

торкнись мене і всіх моїх волань.

13.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

23 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Наближуй нас в останньому знаменні...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Наближуй нас в останньому знаменні,

коли в короні сила осяйна,

яви (по всіх переймах) нестеменні

познаки материнського клейна.

Веди туди, де втілена не кожна

омана Богородиці, – туди,

де бути Смертородцеві, де можна

не оминути зграї, що спроможна

за ним летіти назирці, – веди.

Я споглядаю стовпище вороже –

то більшає ошукувана мить, –

воскресне він між реготами: може,

там, де безсонний мрійник ліг на ложе,

довкола все п’яніє і п’янить.

Ласкавістю вселагідної влади

вгорни його в сіянні всіх постав;

у горнім Заповіті дай розради,

щоб я постав устами Месіади,

звучанням і предтечею постав.

16.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

21 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Де той, хто йшов од часу й володінь...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Де той, хто йшов од часу й володінь

туди, де употужнювано злидні,

на торжищі жбурнув одіння бідні

там, де лягла єпископова тінь?

Найближчий, найулюбленіший нині,

смаглявий брат небесних солов’їв

був юним роком, явленим у днині,

радінням, раюванням благостині,

що нею нині землю напоїв.

Йому була не знана тиха втома,

знесилення не знане поготів,

він був посеред луків, наче вдома,

до квітів мовив, наче до братів.

Йому раділи горні височизни,

віддалене й наближене живло;

він сяяв до найменшої мализни,

до всього, що з’являлося й жило.

Зі світла йшов до світлої глибіні,

де келія просвітлена стоїть.

На тім обличчі – усмішки нетлінні,

дитинство, що минало у тепліні,

де цнота стигла в безмірі століть.

Минуле поверталося у співі,

забуте поверталося й текло;

поймала тиша кубла гамірливі,

серця сестер волали: він у тливі

серцям являв голубливе тепло.

Погідливе запліднення пергове

несли в піснях шарлатові уста –

де сонно ждали лагідні богове,

в розкриване суцвіття світанкове,

де глибина волога і густа.

Він був єством усього, що звелося,
все, що звелося, ним було, ачей.

Жагуча ніч – розвіяне волосся,
троянда – сон заплющених очей.

До нього йшли малі й великі лиця.

Вістили херувими звірині,

що має плодоносити самиця,

й метеликами стали: їм насниться,
що все його пізнало, заплідниться

від нього все у всякій стороні.

Помер, немов без імені малого,

у сімені дарований світам:

потокові дарований волого,

деревам, квітам, павітрам, житам.

Лишився співом. Сестри коло нього

оплакували любленого там.

19 та 20.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

18 – 19 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Його звеличу. Як поперед раті...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Його звеличу. Як поперед раті,

сурмитиму й горлатиму в одно.

Вирує кров, як море в маєстаті,

мої слова в солодкості зачаті,

хмільні, та не хмільніші за вино.

В ночах весінніх лиця непомітні

коло мойого ложа, де хистка

і зграйна гра, де струни заповітні,

цвістиму там, немов північні квітні,

запізнені до кожного листка.

Мій голос виростає у роздвої

духмяністю й ковчегом, коли це

віддалини, ще звинені в сувої,

коли для самотини світової

це янгол, і блаженство, і лице.

16.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

17 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Примножаться й долатимуть високу...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

Примножаться й долатимуть високу

годину нездоланні й замалі,

мов ягоди у лісі, повні соку

і солодко даровані землі.

Блаженні невіддалені у зливі,

де кожен просто неба звільна зблід;

їм явлено достиглості щасливі,

тисячократно сповнювано плід.

Переживуть обмеження, і межі,

і всіх держав скороминущу суть,

війнуть, немов долоні з-поза стежі,

коли народів руки в безбережжі

свою одвічну втому понесуть.

19.4.1903, Віареджо

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

16 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «Там, де сумирні порухи старечі...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * * 

Там, де сумирні порухи старечі,

я споглядаю з келії світи,

нечутніший за всі нечутні речі,

готові тихо в засвіти піти.

Там, де Твоє призволення пойме,

де поза ним ні дещиці немає,

там я Тобі казатиму: бігме,

свого життя ніхто не обіймає.

Розради, немовля у сповиткові,

страхи, відтинки, люди – випадкові,

і безголосі маски, й голоси, –

все випадкове там, де Ти єси.

Напевно, пристановище скарбниць

там, де лягло востаннє все до риски,

мов панцирі, чи мари, чи колиски,

не знані там ні полиски, ні зблиски,

знеможені, нечутно впали ниць,

немов порожній одяг, наче бризки

дощу до незворушних кам’яниць.

Коли надвечір, завше далі й далі,

я йду з мойого саду в самоті,

вчуваю: надовкола саме ті

не пережиті речі позосталі.

Нема дерев, неначе сон землі,

темниця поза мурами в імлі,

де брами, де замки з міцної сталі.

Немає вікон, семикратне коло,

сторожа невсипуща і навколо

незрушні ґрати в людському теплі.

19.9.1901, Вестерведе

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

14 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ЕММАУС». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ЕММАУС

Не відійшов, була одна дорога,

та, що до них вела поміж доріг;

він празниково став біля порога,

відтак переступив через поріг;

не відійшов, сідали біля столу,

поживу розкладали, те і се,

він поглядами лагідно, спрокволу

торкається і зволення несе;

не відійшов негадано, коли

вони були до зближення готові,

хлібину взяв, непевні і раптові

його прегарні порухи були,

щоб тим, кого допіру переймало

наближення непізнаного тла,

коли довкола простору замало,

мала хлібина простором була:

впізнали. І здригнулися в поклоні,

вчаровані, скарлючені, бліді.

Збагнули: він лишився. І тоді

до куснів простягли свої долоні.

Квітень 1913, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

12 – 13 березня 2012 року, Київ

_____________

ПРИМІТКА ПЕРЕКЛАДАЧА

Еммаус – місто в Юдеї, згадуване, зокрема, в Євангелії від Луки.

Райнер Марія Рільке. «СМЕРТЬ ПОЕТА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

СМЕРТЬ ПОЕТА

Лежав. Його відчужене лице

на білому повільно полотніло,

коли його зневажуване тіло

в невідані віддалини летіло

у днині, що не згадувала це.

Не відали, що він і світ – одне,

ті, що його пізнали до розлуки,

його лицем були глибини, луки,

розлийводи, цвітіння весняне.

Його лице – віддалини, що нині

покликали, бо хтось того волів;

це маска – ані голосу, ні слів,

це тихе помирання в самотині,

це тіло плоду, що повільно тлів.

Травень – червень 1906, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

11 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ПЛАЧ ЗА ЙОНАТАНОМ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ПЛАЧ ЗА ЙОНАТАНОМ

О, і цареві велено: вмирай,

царі відходять, як покірні речі,

царевий тиск – то слід у порожнечі,

де перстень укарбовано у край.

О, як ти міг усі твої нетлінні

початки серця тихо позначать

і знагла відійти в моїй тепліні?

Постань ізнову в сімені зачать,

коли воно здаля заблискотить.

Ти мертва здобич лютого чужинця,

я сповнений знемогою зневір

і звісткою нещадною по вінця;

кривавого отримавши гостинця,

волатиму до неба, наче звір:

ти вирваний із мене, як волосся

там, де над ним незайманий вінок,

там, де йому так легітно велося,

там, де воно розрада для жінок,

де ти мої заплутувані суті

розплутав, там, де плетиво не все;

я подивився: в горній каламуті

тебе од мене в безвісті несе.

Раннє літо 1908, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

10 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «У всіх речах – благання їх почути...». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

* * *

У всіх речах – благання їх почути,

у кожнім повороті: Пом’яни!

Той день, який забуто без покути,

повернеться дарунком далини.

Хто лічить наші підсумки? Хто є

той, що від нас пройдешнє віддаляє?

Чи то не здавна, чи не звіддаля є:

себе у іншім кожне впізнає?

Чи то не в нас позичено тепло?

То дім, то вечір, луки горілиць,

вони знічев’я туляться до лиць,

ти йдеш до нас у тім, що там текло.

Крізь кожне сотворіння йде просте

осердя світопростору. Сумні

птахи крізь нас літають, і в мені

повільно тихе дерево росте.

В мені стоїть новопосталий дім.

Я сторож остереженню в собі.

Я люблений: завмерла, далебі,

ясна сльоза на образі блідім.

Серпень – вересень 1914, Мюнхен чи Іршенхаузен

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

9 – 10 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ДОРÓСЛА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ДОРÓСЛА

Все, що на ній трималося, – то світ,

просторище жахання й благодаті,

як ті дерева, небом перейняті,

як видиво невидиме при святі

ковчега, де божистий заповіт.

Всепросторінь піднесла догори –

летючу, невпізнавану, далеку,

як воду водоносиця, у глеку

її по вінця. У триванні гри,

триванні перетворення і сну,

в передчуванні, що тривало далі,

повільне майво білої вуалі

упало на обличчя впервину,

і в нім було прозорості замало,

на тихі запитання, далебі,

воно лише одне відповідало:

В тобі, колись дитинонько, в тобі.

19.7.1907, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

7 – 8 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «УТІШАННЯ ІЛЛІ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

УТІШАННЯ ІЛЛІ

Він відродив божистий заповіт,

немов олтар, відроджений допіру,

далеко запроторену довіру

вогненно повертав одлеглий світ,

він потрощив нещадно, понадміру

тих, що смерділи стільки темних літ

Ваалом, там, де звільна зливу сіру

накрила сутінь, де струмив потік.

Йому гінця погрозлива цариця

послала, він волів не підкориться,

він, наче вітер, до пустелі втік,

там, де кущі постали ялівцеві,

поринуло волання догори,

то він волав небесному Отцеві:

Мене роздерто. Душу забери.

Тоді явився янгол, дав поживу,

він це спожив, бо дуже зголоднів,

підвівся й попри води, вже по жниву,

туди, де гори, йшов багато днів,

туди, де ждав Господь: ані вогонь,

ані вітри, ані в земнім двигтінні

важезні брижі, ані темні тіні, –

лише нечутний сором удогонь,

лише погасли спалахи багрові

довкола старця, стишені й сутінні,

лише сумирне шумування крові

тулилось до сповіданих долонь.

Раннє літо 1908, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

5 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «ВІДХІД БЛУДНОГО СИНА». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

ВІДХІД БЛУДНОГО СИНА

Піти, аби від безладу звільниться,

що завше наш, та не належить нам,

неначе у тремкій воді криниця

колише лиця, знищувані там;

лишити все, від того віддалиться,

що, наче терня, вчіпливе, проте

на того й те

(просте і поготів

буденне і достоту непомітне)

поглянути, в тім погляді розквітне

примирення, то між передчуттів

у спогляданні кривдження страхітне,

то безіменний світ осиротів,

воно поймає ще з дитячих літ,

рука з руки, розривано політ,

загоєне роз’ятрювано знову,

відходити: куди? В незнану змову,

за вирій, за чужинний живопліт,

за сутінь за лаштунками зимову,

що їй байдуже: чи стіна, чи цвіт;

відходити: чому? То є ознака,

то риса не відмінна й не однака,

чекання, не запитаний одвіт:

То праця незбагненна і остання –

збережене ронити в чорну тьму,

в самотню смерть, не відавши, чому. –

Чи то зачин нового існування?

Червень 1906, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

3 – 4 березня 2012 року, Київ

Райнер Марія Рільке. «БОЖЕВІЛЬНІ В САДУ». З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

Райнер Марія Рільке

БОЖЕВІЛЬНІ В САДУ

 Діжон

Ще збереглось незаймане донині

старе подвір’я при монастирі.

Тут мешканцям перерва в часоплині,

вони для існування застарі.

Минуло те, що мусило прийти.

Однині кожна стежка їм відома,

їм зустрічі й розстання – наче вдома

одвічне кружеляння без мети.

Та дехто з них до грядочки поверне

і колінкує вбого, крадькома;

він порухами пестить кількома,

його торкання стримане й химерне

там, де весіння пазелень, і жде,

чи вже ніщо не зблисне і не гряне

там, де троянди сяяння багряне,

загрозливе й надмірне де-не-де,

і він перейде все, що понадміру

дає душі неторкані права.

Він матиме замовчувану віру:

яка сумирна й лагідна трава.

Між 22.8 і 5.9.1907, Париж

© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.

1 березня 2012 року, Київ