СОНЕТ XXIX
(«Сонети до Орфея». Друга частина)
Тихий друже всіх віддалин, далі
просторінь просторіша стає
з подиху твого, де позосталі
при́хмарні дзвіниці, хай твоє
всебуття видзвонює, від нього
ринь у перетворення, яке
чи не крапля досвіду страшного.
Стань вином, коли питво гірке.
Сьогоніч нехай не омине
надмір сил у чарівну хвилину,
де чуттів і сенсу течія.
І коли забуло все земне,
тихим землям прокажи: я плину.
Бистрині повідай: осьде я.
Між 19 і 23.2.1922, Замок Мюзо
© З німецької переклав Мойсей Фішбейн.
5 – 6 грудня 2011 року, Київ